Боніта, бачата та піна колада

Одного дня Анна з Михайлом домовилися зустрітися після роботи, щоб потім разом забрати весільні фото. Уже пройшов майже місяць після їхнього весілля, молодята потроху почали звикати до подружнього життя і нового статусу чоловіка та жінки.

Їм нарешті вдалось підлаштувати відпустки на одну дату під кінець року. Дорогою до фотографа вони саме обговорювали куди поїхати на відпочинок у медовий місяць. Спершу Михайло запропонував Єгипет, на піраміди подивитись і дайвінгом зайнятися.

– Але ж я там разів чотири чи п’ять була, – заперечила Анна.

– Тоді, може, в Тайланд?

– І там тричі була, – знову заперечила Анна. – Може, в Гоа?

– Ні, кажуть, там усюди антисанітарія.

Обрати місце для відпочинку, коли ви встигли багато де побувати, виявилось зовсім непросто. Вже вдома ввечері по телевізору щось розповідали про Домініканську Республіку.

– А може, туди?

– Мені подобається! – ідею підтримала Анна. – І ніхто там ще не був. Правда, переліт довгий, майже дев’ять годин, і це тільки з Франції.

Наступного дня Анна почала присилати пропозиції Михайлу на електронну пошту. Обрати було нескладно, Пунта Кана був найкращим варіантом. Підібрали готель, оплатили путівку і з нетерпінням почали готуватися до нової подорожі.

Відкриття Америки Колумбом почалося саме з Домініканської Республіки, або острова Гаїті. Схожі відчуття чекали й на Анну та Михайла, які вперше летіли в цю частину світу.

На заплановану дату вони завчасно прибули в аеропорт «Бориспіль», потім літаком до Парижу, декілька годин чекання в аеропорту – і знову переліт вже в більшому і набагато комфортнішому літаку «Боїнг 747».

Як тільки-но робиш перші кроки в аеропорту Пунта Кани, чомусь на думку спадають два слова – Новий Світ. І дійсно, тут усе інакше – повітря, звуки, запахи, відчуття – усе різко відрізняється від звичного європейського.

Водій, який забирав їх з аеропорту, летів місцевими селами на шаленій швидкості. Дехто з туристів, побоюючись, спробував натякнути водієві, що, можливо, їх зупине поліція за перевищення швидкості. На що водій із широкою усмішкою на всі 32 зуби відповідав: «Не хвилюйтесь, у мене прав немає».

– Ласкаво просимо в Домініканську Республіку! Звикайте, тут усі розслаблені та щасливі, – пояснив наш гід.

Ще в агенції в путівці зробили позначку Just Married, тому їм виділили покращений номер. З перших кроків у цій країні вражало все. Спокій адміністраторів, комфортне обслуговування, привітний персонал. Кімнати також просторі з високою стелею під чотири метри та великим балконом з неперевершеним видом на пальми. Номери в п’ятизірковому готелі передбачали майже все необхідне та звичне.

Знайомство з раєм – це те, з чого почався їх наступний день. Для людини, яка вперше опинилася в такому місці, – це саме те, що спершу спадає на думку. Михайло навіть придумав, що напише колегам, коли повернеться з відпустки: «Друзі, вітаю, є гарна новина – Рай на землі існує!».

Кілька основних великих ресторанів, п’ять тематичних ресторанів, усюди різноманітні бари на будь-який смак, а ще іспанські та французькі вина, морепродукти та екзотичні фрукти й безліч неймовірно смачних солодощів. І це все серед пальм та різноманітної тропічної рослинності. Безліч розваг – від тенісу до віндсерфінгу. А ще надзвичайно привітний персонал, прекрасна анімація зі щоденно новою програмою, карибським колоритом, схожою на мюзикли, і просто неймовірно великий комплекс готелю.

Але коли бачиш океан, пляжі та пальми, попиваючи коктейль піна колада, то дійсно для людини, яка в таких місцях уперше, у голові крутиться лише одне слово – Paradise.

Офіціанти – то взагалі окрема тема. Вони абсолютно не квапляться, не ходять, а радше пританцьовують, кричати на них – це марна справа, можуть забути про вас, а коли згадають, будуть такими щасливими, що ображатися на них просто не буде сенсу. А ще щось обов’язково скажуть приємне дівчині. Так і сталося, Анна пішла по фрукти й солодощі, а офіціант, побачивши її, вигукнув: «Боніта!», – що в перекладі з іспанської – «красуня». Отак Анна стала Боніта й до кінця подорожі офіціант до неї так і звертався. Михайло й сам почав її так називати.

Через декілька днів, відійшовши від тривалого перельоту та трохи адаптувавшись, запланували одну екскурсію, лише для того, щоб познайомитися з країною. Перше місто Нового Світу – Санто-Домінго, площа Колумба, собор Santa Maria, перша кам’яна фортеця Ozama, а ще Маяк Колумба та печера з сульфатними озерами Три ока – все дуже цікаво та незвично.

Дні пролітали дуже швидко й одного разу Михайло запропонував після анімації сходити в місцевий клуб познайомитися ближче з культурою домініканців. Боніта зголосилася, їй було цікаво повчитися танцювати в місцевих. Клуб був розташований у декількох кілометрах від готелю. Вони зайшли, зайняли столик, Михайло замовив коктейлі із закусками. Публіка виявилася дуже різношерста, пара американців занадто показово намагалися танцювати Бачату. У них виходило не дуже, але їх це не зупиняло. Ще декілька пар, схоже англійців, намагалися скласти їм конкуренцію. Більшість присутніх у клубі виявились туристами, хоча були й місцеві.

Молодята допили коктейль і Боніта запропонувала потанцювати. Американці кружляли дуже розкуто й вільного місця було замало. Стали майже біля виходу й почали підбирати ритм танцю під місцеву Бачату чи Меренге. У Боніти почало виходити краще, це й не дивно, вона трохи займалася танцями. Поступово місця навколо нас ставало більше. Михайло почав помічати недоброзичливі погляди американця, той став скромніше себе поводити.