Жарти Купідона

Дивовижна річ – люди, живуть поруч одне з одним тисячі років. Хлопчаки бачать із дитинства матір, бабусю, сестру, тіток, спостерігають за їхньою поведінкою. Те саме й з дівчатками – батько, брат, дідусь, дядьки. А ще різноманітні книги, фільми, спектаклі, друзі в школі. Здавалося, що ще залишилося невідомим для чоловіків і жінок одне про одного?..

Але от дивина, як тільки-но вони зустрічаються і між ними проскакує симпатія, відчуття таке, ніби вони щойно прилетіли з різних планет, тільки-но вийшли зі своїх літальних апаратів та навіть речі ще не встигли порозкладати.

Цей феномен підказує, що так воно і є, ми дійсно з різних планет, можна навіть здогадатись, що й народи також, але то геть інша тема, повернемося до новоприбулих. Це відчуття лише до тої миті, поки Купідон не взявся за свою справу.

Одного разу настає такий момент, коли, зустрівшись, чоловік із жінкою потрапляють ніби в іншу реальність, усі шестерні особливостей їхніх нестерпних характерів сходяться і починають працювати в новому, досі невідомому режимі. Купідон постарався на славу. Ви вже і хвилини не можете одне без одного. Ця історія саме про такий випадок.

Недільним ранком Михайло тинявся квартирою без діла, доки не згадав, що давно вже планував з’їздити на екскурсію в Чернігів. Ганебно жити в Києві в 150 км від такого історичного міста й жодного разу там не побувати. Швиденько почав шукати пропозиції в інтернеті й таки знайшов на сьогодні, саме лишалось одне місце. А як приємний бонус – екскурсію мав проводити усім відомий кращий екскурсовод України, як його інколи представляють, – пан Ервін Міден. Швиденько зібравшись, Михайло через двадцять хвилин уже біг до місця зустрічі групи, яке було поряд зі станцією метро «Лівобережна».

Майже в останню хвилину перед відправленням заскочив в екскурсійний автобус. Усі місця вже були зайняті і лише два були вільними. Примостився біля вікна, готуючись до двогодинного переїзду. Уже майже на самому виїзді з Києва біля метро «Лісова» автобус зупинився. Похапцем зайшла дівчина, швиденько окинула оком присутніх, а, оскільки вільне місце було лише біля Михайла, пішла в його бік. Чарівно усміхнувшись, привіталась і сіла поруч.

Автобус рушив, екскурсовод почав розповідати про план на сьогоднішній день і що на нас чекає в Чернігові. Він ще щось говорив, але увага Михайла вже була прикута до нової попутниці.

Є люди, з якими неможливо не заговорити, просто неввічливо. Це саме той випадок. Дуже швидко розмова стала легкою та невимушеною. Обговорювали подорожі, роботу одне одного, хобі та багато інших звичних речей. За розмовами дорога пролетіла так швидко, що навіть не помітили, як опинилися в Чернігові.

Місто зустріло гостинно. Екскурсовод зідзвонився з Ервіном, той мав бути з хвилини на хвилину. Коли останній прийшов – почався видовищний перформанс. Його жарти та манера вести екскурсію – це радше театральна постановка, було весело, енергійно та цікаво. Його улюблені фрази: «Пішли і одночасно прийшли». Або якесь запитання з одночасним випадом на когось із присутніх: «Що скажеш?..». А Мстислав – то взагалі його улюблений персонаж…

Не менше вразив і сам Чернігів – історичне, охайне, дуже чисте та доглянуте європейське місто з суто нашою українською ідентичністю та спадщиною Руси.

У центрі міста вже після екскурсії був вільний час і кожен сам обирав, як себе розважити. Михайло з Анною, так звали його попутницю, вирішили швиденько перекусити й погуляти містом. Уже в той момент було зрозуміло, що щось трапилося. Поряд із нею було легко, приємно і якось по-особливому затишно. Анна була досить привабливою, освіченою, легкою в розмові і, що найголовніше, по-жіночому тактовною, що є такою рідкістю в наш час.

Повертаючись до Києва, Михайло на якусь мить замислився про Анну. Спираючись на свій досвід, він умовно виділяв три типи жінок, точніше сказати, радше якісь певні особливості характеру й поведінки, які часто зустрічаються.

Перший тип він назвав на честь великої українки нашої славетної Анни Ярославни – княгині Київської та королеви Франції. Це сучасні жінки, народжені у родинах відомих, впливових, а також заможних осіб. Дехто, можливо, поцікавився своїм родоводом і знайшов глибоке та шляхетне коріння. Вони, як правило, отримали гарну освіту, завжди доглянуті та знають собі ціну. Словом, жінки, які з народження звикли до певного рівня або статусу.

Другий тип він назвав на честь нашої славетної Роксолани. Це, безперечно, найбільш поширений тип, і не дивно, адже саме українців колись називали «роксоланами». Особливості їхньої вдачі чітко переплітаються зі складною історією нашої країни.

Ще один третій тип – це Берегиня, надзвичайно рідкісний, майже зникаючий. Лише одна з десяти жінок має відповідний характер. Зустріти таку жінку – неабияка вдача.

На якусь мить Михайлу здалось, що в Анни присутні усі три типи одночасно, але спершу проявився саме перший, у неї навіть ім’я схоже. І як він дізнався згодом, вона з родини чиновника високого рангу в одному міністерстві, а її прізвище досить шановане та знане в нашій країні.

Наступного тижня Анна зателефонувала. По голосу було зрозуміло, що вона трішки хвилювалася, домовились про зустріч після роботи – і з того моменту почався найдивовижніший етап у житті Михайла.

Анні нещодавно виповнилося двадцять дев’ять років, а це, безумовно, найкращий час для жінки, час переходу від юності до зрілості, свого роду пограничний стан, коли спочатку хвилюєшся, що дорослішаєш або навіть старієш, а потім відкриваються усі принади дорослого життя – і ти ніби з новою енергією поринаєш у нову реальність. Це період з 27 до 37 років.