Спів коноплянки

Михайло прокинувся дуже рано, коли за вікном лише починало світлішати. Заварив собі каву, одягнув кофтину, вийшов із будинку на вулицю і пішов у своє власноруч змайстроване патіо, зручно примостився на декоративних подушках і ще із заспаними очима та зіваючи зробив перший ковток запашної кави.

Зустріч сонця рано-вранці – це видовищно, навіть трішки містично, і запам’ятовується надовго. Хоча б раз на рік варто це зробити, а найкращий для цього час – це кінець весни або початок літа.

Десь хвилин через п’ятнадцять Михайло лише допивав каву, як із лісу поміж гілок дерев почали пробиватися перші ранні промінчики сонця, несучи нову енергію життя. По мірі того, як сонце піднімалось з-за вершин дерев, світло почало захоплювати увесь простір навкруги, закликаючи все живе також прокидатися.

Час зранку дуже особливий, він значно відрізняється від денного чи вечірнього. Зранку він ніби трішки розтягується, напевно, це пов’язано з тим, що більшість людей ще сплять, і загальний інформаційний фон трішки чистіший – це як купатися в морі зранку.

Намилувавшись досхочу незабутнім видовищем – сходом сонця – та допивши каву, Михайло вже хотів було повертатись у будинок, як раптом він помітив маленьку сіру пташку, схожу на горобчика, із задиристим чубчиком на голові та червоною грудкою. Пташка тільки-но прилетіла та сіла на яблуньку навпроти нього. Покрутивши головою в різні боки, вона почала виводити дивовижні трелі. Спів цієї пташки зачаровував, тому Михайло вирішив залишитись ще трохи, щоб послухати цей неповторний звук.

Спів пташки був бадьорий, але в той же час мелодійний і надзвичайно позитивний, він нагадував щось середнє між тьохканням солов’я та заливистим співом польового жайворонка. У його співі не було ніякої системи чи порядку, схоже, це відображення характеру самої пташки, вільної і позитивної. Як виявилось, то був молодий самець коноплянки, який своїм співом закликав самок. Раптом самець зненацька зірвався з місця, облетів навкруги і знову сів на ту ж яблуньку, хитаючи головою в різні боки, продовжував виводити свої трелі. Десь недалеко його товариші почали підтримувати, і вже через декілька хвилин усе навкруги наповнилось пташиним співом.

Дивовижне створіння ця маленька пташка, харчується зернятками різних чагарників та комахами, співає, що хоче, де хоче і коли хоче, причому так, ніби дуже сильно хоче про щось розповісти, постійно мігрує, а на зиму відлітає на південь.

Поки спів коноплянки пестив звукові рецептори Михайла, у нього промайнула дуже дивна думка: «А цю ж пташку точно хтось створив, і вона зараз співає для мене, абсолютно безкоштовно, і це мені дано просто так, тобто задарма, а можливо, своїм співом вона на щось натякає, наприклад, а чи міг би я сам створити таку пташку?».

На якусь мить Михайла ніби струснуло.

Тільки уяви, який ти багатий, усе навкруги – від травинки і пташок, від повітря, морів та океанів до найменших комах та найбільших ссавців – усе це подаровано тобі абсолютно безкоштовно.

Мало того, людство за тисячі років свого існування також створило таке різноманіття: дороги, різні будівлі, автомобілі, фільми та книги, а ще одяг і безліч всього – і все це створено кимось, а ти можеш користуватися цим майже безкоштовно.

Ти прийшов у цей світ на все готове – планета, природа, мова, міста та села, автомобілі, гаджети – все це кимось створене, і воно майже все тобі подаровано.

«А що створив я?» – замислився Михайло. – «Та майже нічого». А створити бодай щось, наприклад, ту ж пташку – це точно нереально. Можливо, вивести якийсь гібрид цієї пташки, схрестивши її з якоюсь іншою, але ось так із нічого саму пташку – це скільки потрібно всього врахувати. Навіть якщо ненадовго заглибитись у це питання, то стане зрозумілими велич і масштаб того, хто це зробив. Найдивовижніше те, що я можу користуватися усім цим дивовижним світом.

Михайло дуже любив подорожувати, але наша планета настільки велика, що навіть якщо витрачати один день свого життя на відвідини одного міста – то ніякого життя не вистачить, щоб усюди побувати. Або, наприклад, якщо куштувати протягом життя кожного дня нову страву, щоб спробувати хоча б маленьку частину страв різних народів – життя однієї людини не вистачить, те саме і з музикою чи книгами та й з усім іншим.

Очманіти, зрозумівши і усвідомивши це, лишається одне – насолоджуватися життям і дякувати, дякувати і ще раз дякувати кожного дня, кожної миті перебування на цій планеті кожній живій душі і усім тим, хто доклав зусилля для створення усього цього розмаїття, і по можливості створити щось своє.

Після цього прозріння американська мрія нагадує дивака, який у пустелі Сахара без упину намагається нагребти собі найбільшу купу піску, спостерігаючи, щоб у когось ця купа не виявилася більшою.

Десятий принцип позитивності: не забувайте дякувати.