Жінка-свято

Приїжджаючи з Києва на вихідні до батьків, Михайло помітив одну родину – молоду жінку з матір’ю та сином. Вони нещодавно придбали дачну ділянку, але завжди були усміхнені і дуже щасливі, хоча будинку як такого в них не було, лише невеличкий вагончик.

Ця родина нагадувала йому початок дев’яностих, коли батьки брали землю в садовому товаристві. Спочатку їм навіть нікуди було поставити інструменти, але, не зважаючи на це, які ж вони були щасливі в ті часи.

Сьогодні було 6 липня і ввечері починали святкувати Івана Купала – найулюбленіше літнє свято Михайла. Це язичницьке свято в Київській області відзначають по-особливому, та й сама річка Рось ніби натякає на витоки древньої Русі з її язичницькими традиціями.

Михайло домовився з Поліною про зустріч, тим більше, що через кілька днів вона мала повертатися назад до Іспанії. Поліна прийшла вчасно. Михайло довго розглядав її. З роками вона навіть покращала, трішки навіть схудла, схоже, іспанський клімат їй підійшов. Поліна була досить вродлива дівчина й одного разу навіть ставала Міс міста. А оцей її живий погляд та губи бантиком – їх неможливо забути.

Спочатку вони вирішили покататися річкою на катері. Катер саме ледь-ледь плив по абсолютно спокійній тихій річці. Під час неквапливої подорожі Поліна довго розповідала про своє життя в Іспанії, про роботу, дітей і знову, як і в авто, непомітно поклала руку йому на ногу. По її очам було видно, що на цей раз усе набагато серйозніше.

– Ти знову за своє, ти ж заміжня.

– Ну і що, – відповіла Поліна. – Я тебе раніше покохала, ніж його.

– А як ти дивитимешся йому у вічі, коли повернешся?

– Не хвилюйся, це не твій клопіт.

– Я і не хвилююсь, але це неправильно так вчиняти з ним.

– Добре, не хотіла тобі говорити. У нього є коханка, він брехав мені скільки місяців, тому я маю повне моральне право йому помститися.

– Ну і що, то він, а це ти. Ні, це неправильно. Я хвилююсь, що ми перестанемо після цього поважати одне одного.

– Добре, якщо вже на те пішло, щоб тобі було легше, я подала на розлучення, тому чисто з правових норм я вже вільна. Ні, звісно, він буде благати не розлучатися, почне засипати подарунками і, скоріше за все, я погоджуся, але менше з тим, зараз можеш вважати мене вільною.

– Але ж це гріх, – не здавався Михайло.

Він несамовито жадав її, ледь-ледь приховуючи та стримуючи свої бажання, але ще більше хотів упевнитися, що почуття і пристрасть у них взаємні.

– Замовкни, дурнику. Саме за це я тебе, напевно, і кохаю досі… Я согрішу лише в одному випадку, якщо цю ніч проведу без тебе.

Михайло потім часто згадував улюблену фразу Поліни: «Гріх – це не кохатися з тим, кого любиш».

Вони ще довго гуляли знайомими місцями міста, потім – смачна вечеря у ресторані на березі річки, а далі – вогнище, танці і власне магія купальської ночі…

Вранці Михайло заїхав спочатку в супермаркет за продуктами, потім ще в одну крамницю купив корм для своїх фазанів, заправив авто й поїхав на дачу.

Проїжджаючи повз ділянку з вагончиком, жінка якось дивно на нього подивилася, напевно, з цього моменту все і почалося. Михайло також на неї звернув увагу. Вона, як завжди, була усміхнена й щаслива.

Увесь наступний тиждень Михайло з батьком їздили на риболовлю. Спочатку на дику річку, потім на приватні та платні ставки, а ще на водосховища, яких у цих місцях було вдосталь. Літні дні минали швидко й непомітно.

Одного дня жінка прогулювалась поряд із його будинком.

– Вітаю, ви нові дачники?

– Так.

– Я – Михайло, а вас як звати?

– Зоряна.

– Що робите? Сьогодні сонячний день, може, на річку з’їздимо покупаємось? – запропонував Михайло.

– Чудова ідея! Іду збирати речі.

Поряд були затоки річки Рось та Роставиця – чудові мальовничі місця. Зоряна з її шестирічним сином Дмитриком, схоже, давно не були в таких місцях, тому дуже зраділи новим враженням.

Наступного дня у батька був день народження, і Михайло, повертаючись до себе додому, помітив Зоряну. Слово за слово і непомітно почався новий досить цікавий і повчальний етап його життя.

Зоряна так стрімко увійшла в його життя, що Михайло не встиг навіть помітити, як ця жінка стала дуже важлива і цінна для нього. Є люди, від природи наділені психологічним інтелектом, – і Зоряна одна з них. Вміння знаходити спільну мову, розуміти людей, підлаштовуватися до них у неї було в крові.

Дні і місяці пролітали швидко в радості та щасті. У Михайла почали з’являтися нові захоплення – рибалка, збір грибів, малювання та багато іншого. Їхнє спілкування було цікавим та надихаючим, вони багато подорожували, вивчаючи дивовижні навколишні місця.

Ввечері, коли Зоряна приходила ночувати, з собою вона завжди приносила свято, так, справжнє свято. Її вміння з нічого зробити цікавий та дуже веселий вечір – то, напевно, дар. З часом Михайло так її і називав – «жінка-свято».

Одного ранку Зоряна запропонувала прогулятися околицями садового товариства. Тим більше поряд був заказник, точніше, заповідне урочище, а трохи далі – дике озеро.