Рибалка, або пекло в раю

Одного разу, як часто бувало в дитинстві, Михайло з батьком зібралися на рибалку. Підготовка до рибалки – це цілий процес, де важливі найменші деталі: потрібно перевірити снасті, накопати хробаків, приготувати приваду, зібрати усі необхідні речі та їжу – словом, цілий рибацький ритуал.

На річку вони приїхали завчасно, десь о п’ятій ранку для того, щоб обрати ліпше місце. Позакидали вудки й стали чекати на перше клювання.

Сонце неквапливо почало сходити над лісом та своїми променями освітило річку. Життя почало пробуджуватися – качки зі своїми маленькими каченятами повипливали з очерету в пошуках їжі, хижа риба, як і завжди зранку, ганяється, наздоганяючи свою здобич, поряд пропливла ондатра, створюючи невеличкі хвилі та ілюзію наповненості життя у водоймі.

Поступово сонце освітило прибережну територію. Михайло спочатку не повірив своїм очам – придивився, а навкруги повно сміття.

Якось у той же момент стало не по собі. Така гарна природа, чиста річка, ліс, безліч різних тварин, птахів та рептилій – а тут таке.

Спробував після обіду і сам повикидати сміття в загальну кучу, але якось не вийшло, просто рука не піднімається смітити в такому чудовому місці. Позбирав залишки їжі зі сміттям та поклав до машини. Складно навіть у думках собі уявити, що так можна вчиняти у своїй країні, на своїй землі.

Хто ж насправді ті люди, що позалишали скільки сміття? І видно, це не одна, не дві людини, їх дуже багато. Десь ще можна зрозуміти чужинців чи завойовників, але щоб свої у себе вдома – це щось дійсно аномальне так не любити і не поважати свою землю. Навіть тварини і птахи менше засмічують місця, де мешкають.

Михайло після обіду дивився на поплавки, очікуючи клювання, але думка про тих, хто тут насмітив, не виходила з голови. Йому чомусь пригадалась історія про Адама та Єву, яких нібито вигнали з раю. Ця історія завжди викликала усмішку в Михайла, оскільки, по-перше, уявити, що Він (Бог) наскільки образливий, дуже складно. А по-друге, який батько вижене своїх дітей із дому за невеличку провину?

Буквально на днях Михайло дивився документальний фільм BBC про історію людства, у якому йшлося, що вчені, спираючись на сучасні дослідження, дійшли думки, що перші люди розумні, або Homo Sapiens, з’явилися на нашій планеті приблизно 200 тисяч років тому. А книга, у якій описувалися події, які відбувалися в Едемському саду, була написана в межах 2,8-2,1 тисяч років тому. Зрозуміло, що коли відстань між подією і описом цієї події майже в двісті тисяч років – там могло бути що завгодно, і ніхто напевно й точно вже не скаже, що в Едемському саду було насправді.

У Михайла цього дня був гарний і трішки жартівливий настрій, тому він почав фантазувати про те, як все могло виглядати насправді. Можливо, історія виглядала наступним чином. Адам із Євою підросли і, як у всіх підлітків, у них почався перехідний період. Як водиться в людей, Єва почала робити Адаму тук-тук, типу да хто він такий, і чому ми повинні його постійно слухати, та й взагалі, ти чоловік, чи хто – і все таке. Адаму це набридло, і він скоштував те яблуко, чи що то воно було.

Або, можливо, Адам звечора наївся забродивших груш і на ранок у нього дуже боліла голова, проснувшись, він схопив, що трапилося під руку – ним виявилося якраз те саме яблуко, або що там було. Спочатку він навіть не зрозумів, що накоїв, а потім, як прийшов до тями, дуже злякався і в усьому звинуватив Єву.

Або, можливо, навіть і такий сценарій подій. Вони разом, Адам із Євою, як і водиться в підлітковому віці, почали бунтувати або самостверджуватися, відкидаючи усі нав’язані їм зовні правила та ідеали. Але оскільки вони жили в Едемському саду, то єдиним можливим проявом бунтарства було те злощасне яблуко, яке вони разом домовившись і скоштували.

Як усе було насправді – точно вже ніхто не скаже, одне напевно, це вони робили разом, і відповідальність цілковито й повністю лежить на них обох.

 Батько подивився на все це та, напевно, й сказав: «Раз ви уже такі дорослі та самостійні, то й живіть собі, як знаєте». Словом, залишив їх у спокої. Адам із Євою почали хазяйнувати по-своєму і поступово перетворили Райський сад на суцільне пекло.

Схоже, історія виглядала саме так, і ті, хто позалишали тут в цьому казковому місці скільки сміття, то, напевно, їхні далекі родичі.

Шостий принцип позитивності: не чекай, коли потрапиш до раю на все готове, створюй його навколо себе на Землі.