Люди майбутнього

Несамовито вдарило світло, на якусь мить навіть здалося, що я майже осліп. Це відбивалося сонячне проміння від кришталево чистої бірюзової води і майже перламутрового піску. Шум хвиль, нескінченна водна гладь і пальми натякнули, що це – океан, так, саме океан, і оцей ні з чим незрівняний його запах безмежності і таємниці.

Зір почав повертатися, попереду під пальмами сиділо двоє молодят у позі лотоса, тримаючи праву руку на серці в одне одного. Очі в них були заплющеними, схоже, вони перебували в якомусь напів гіпнотичному стані.

– Вітаю, – почувся голос незнайомця, який зовсім непомітно з’явився нізвідки. – Я вас уже декілька годин чекаю.

– Хто я, де я?.. А ви хто?

– Дозвольте відрекомендуватися, мене звати Хурам. Я – ваш провідник. Не хвилюйтесь. Таке інколи трапляється, не часто, але трапляється. Ви у вашому сні потрапили в часову вирву і опинилися в майбутньому, дуже рідкісне явище, можна сказати, вам надзвичайно пощастило.

– А який зараз рік, і що це за місце?

– Ви – на острові Фіджі, і зараз 3023 рік.

– Очманіти…

– А тепер спробуйте пригадати, хто ви і звідки.

Перший шок пройшов, і потроху почали повертатися фрагменти власного життя. Здається, мене звати Михайло, я з Києва – це столиця країни на сході Європи, і в нас зараз 2023 рік.

Оце новина, я що уві сні потрапив у майбутнє на 1000 років вперед?!

– Тоді перше питання Хурам – ви знаєте таку країну Україна?

– О так, звичайно, знаю.

– І що вона досі існує?

– Ви, напевно, здивуєтесь, але ваша країна зараз найбажаніша, і кожен мешканець намагається хоча б трохи там пожити.

– Звучить обнадійливо, бо в нас зараз війна.

– Знаю, і, можливо, ви тут невипадково.

– Хураме, розкажіть, що буде в майбутньому, чи виграє Україна?

– На жаль, цього я не можу розповісти, бо це може вплинути на хід історії, але запевняю, у вашої країни неймовірне майбутнє.

– Ви мене трішки заспокоїли, дякую.

– Ну, а про своє життя, як у вас тут, у майбутньому, все влаштовано, можете розповісти?

– Так, звісно. Для цього, напевно, ви і тут.

Михайло помітив, що Хурам зовсім не відкриває рота, з цього він зробив висновок, що спілкуватися в майбутньому люди будуть здебільшого за допомогою телепатії.

Михайло почав придивлятися до Хурама. На вигляд це був чоловік років тридцяти, з великими зеленими очима та світлим волоссям. Одягнений він був дуже дивно, щось на зразок комбінезону, який постійно змінював колір, і візуально одяг також трансформувався від якоїсь легкої накидки до пляжних шортів із футболкою або й взагалі виглядав як одне сріблясто-сіре полотно.

– Що це за одяг на вас? – запитав Михайло.

– Це новітня розробка iJump-223 – найсучасніший комбінезон, створений на основі наномолекулярних технологій, який повністю інтегрований зі штучним інтелектом і який майже неможливо пошкодити. Це свого роду захисна оболонка людини. Він витримує температуру від -250 до +350 градусів по Цельсію, повністю імітує рельєф тіла і створює ідеальні умови для його власника. У цьому комбінезоні є безліч різних функції – від імітації зовнішнього вигляду одягу до тримання тіла в абсолютній чистоті й комфорті, залежно від погодних умов і обставин.

Це трішки насмішило Михайла.

– Добре, тоді зімітуйте вбрання XVIII століття, якогось графа, наприклад.

Якась мить – і Хурама не впізнати, перука на голові, вишуканий фрак, камзол, кюлоти та шкіряні черевики, навіть запах коня і той присутній.

– Очманіти… круто.

– А можна до нього доторкнутися?

– Так, звичайно.

Михайло торкнувся. Спочатку здалось, що це надзвичайно тонка, майже мікроскопічна і еластична, схожа на шкіряну, тканина, від якої на декілька сантиметрів відходить якесь електромагнітне поле. Відчуття якісь дуже і дуже незнайомі, але при цьому він відчув неймовірний спокій і якусь навіть блаженну впевненість. Щось із дитинства, коли влітку вранці бабуся поїла його парним молоком, ще таким теплим і навіть солодким, нагадало смак безтурботності.

Михайло ще раз поглянув на Хурама, очі якого випромінювали такий позитив, спокій і радість, який навіть описати слів не знайдеться в нашому світі.

– А як ви харчуєтесь? – поцікавився Михайло.

– Енергією сонця. Ми давно відмовились від біологічного харчування, здається, десь у 2400-х роках. З цього в принципі все і почалося.

– А що саме почалося?

– Трансформація людства, перехід на позитивний рівень.

Михайло починав розуміти те, що відчував, та енергія спокою і радості, яку випромінював Хурам, могла бути лише позитивом.

– Добре, ви перейшли повністю на харчування від сонця?

– На жаль, ще не зовсім, раз на тиждень ми п’ємо три пігулки: білки, жири і вуглеводи. Це найнеприємніший момент, особливо вередують діти. Річ у тім, що наше тіло ще досі лишається біологічним організмом, тому нестачу цих трьох компонентів ми компенсуємо пігулками. Хоча сказати по правді, уже багато хто відмовляється і від них.