Глава 12

— Повелителько! — я впав на коліна перед жінкою.

Повелителька водної стихії жила на острові, куди вела дорога порталом. Відданий слуга, такий як я, мав право пробиратись сюди кілька разів на місяць за допомогою артефакту, це не стосувалось тих випадків, коли Арейна сама кликала мене.

Нині водна сиділа на кріслі, спостерігаючи за шумом нічного прибою. Десь в далечині плекались русалки, а служниці володарки відійшли, тільки вона глянула на них.

Я залишився з нею наодинці… Довгі коси, кольору морської піни, така ж струнка талія. Арейна єдина з Покровительок стихій, що залишилась бездітною, цуралась тих аристократичних нащадків, котрі приносили до її храму велику плату, дивилась на них зверхньо, мов давала виклик: ще більше! Окропіть ріки кров’ю, змагайтесь за мою увагу.

Втім, водна чомусь обрала мене для втіх й кохання, навіть не питаючи. Саме завдяки їй я вижив після того ритуалу двадцять два роки тому, тому випадку, коли дітки вельмож вирішили погратись у темну магію.

Як там казалось: «Четверо води забрали, а вижив п’ятий?». Ну я їм влаштую такі води! Після уваги Арейни я став сильним магом стихії води, хоча залишався в тіні, повністю змінивши лик. Для інших я той, хто взяв ім’я загиблого кузена. Невдаха впав зі скель в грозу, так вже повірив в байку, що під час виру бурі в морі володарка плаває у водах оголеною.

Арейна казала, що після ритуалу я став особливим. У мені пробудились частинки старої стихії і їй кортить, щоб діти стали незвичними магами. Не руйнівниками, але чимось незвичним. Здавалось: водна покровителька хоче вивести новий вид магів.

«Рано чи пізно, всі Повелителі зійдуться у поєдинку. Одна стихія підкорить інші, ” — часто повторювала Арейна.

Нині водна зазирала своїми сапфірами у мої очі, недобре споглядала мій лик.

— Здійми личину свого кузена, — насупилась, — ти зі мною, не потрібно ховатись!

Я послухався й помахом руки здійняв ілюзію. Робота легка, як сама ілюзія. З загиблим відрізнявся тільки кольором волосся й очима, інше… Іншого ніхто не пам’ятав, бо він після тієї грози ніби поїхав кудись у засвіти, хоч правду знали тільки члени родини… Роду, з якого залишився тільки я.

Кузен любив носити бороду та вуса, а я терпіти їх не міг. Обоє мали ми притаманну родині похмурість, як вихідці з імперських земель.

Арейна показала місце біля себе. Її шовкова сорочка прикрашена перлами та панцирами молюсків з моря. Повелителька завжди носила відвертий одяг, коли викликала мене. Сів поруч та глянув на сині сфери світла.

— Все не покинув надію помститись? — хмикнула вона вказала на два кубки з теплим напоєм.

Сама взяла один й відпила. Водна повелителька пахла річковими квітами, морською сіллю і якимось невловним, солодким запахом. Відпив, відчуваючи, як тепло розтікається по горлу.

— Всі їх діти в академії наразі, мені нічого не заважає просто підштовхнути їх на певні вчинки.

Арейна пригорнулась до мене.

— Мені подобається з дітиськами гратись, особливо, коли їх родини під протекцією ворожих стихій, — промуркотіла.

Я виявлявся в ті сапфіри з морських глибин, затамувавши подих.

— Є одна особлива, — знову відпив з кубка, відчуваючи, як володарка напружилась.

Арейна ніколи не любила, коли я говорив про якусь іншу жінку, варто увагу мені звернути на якусь красуню серед вулиці, як її випадково обливало брудом з найближчої калюжі. Й зараз у сапфірах вже мерехтіла гроза.

— Беатріс, — видихнув й поцілував жінку у щоку, — здібна учениця, наставником її не став.

Вона фиркнула, наче сама тасувала вибір студентів для мене, щоб всі, як на підбір чоловіки вдались.

— Хтось з ваших братиків, повелителько, вирішив подарувати їй метелика рідкісного.

Водна навіть опустила моє звернення, завжди вимагала „ти“ коли ми залишались наодинці й зазвичай гнівалась, коли казав інакше.

— Хто?

— Без уявлень, але то дивно, — погладив її коси.

— Спостерігай за нею! Може стане вигідною фігуркою в наших руках!

— Ох, неодмінно, моя володарко, — всміхнувся, — Беатріс займає особливе місце в моїх планах.

Вона стала напроти, насупилась, зверхньо споглядаючи, наче хотіла викликати батіг з води з добряче відшмагати неслухняного.

— Героїня, — хмикнув, — хтось стане жертвою, хтось вще зрадником, хтось просто втратиться й не витримає, — розвів руками.

Її приголомшливий сміх лунав над водою. Хвилі здіймались й розбивались далеко об скали, тільки Арейна махала руками.

— Ти ту стару оповідку вирішив втілити у життя? Месера ж писаку того перетворила у бобра!

— Надихався, — хмикнув. — Змушу батьків про діточок потурбуватись, зрештою четверо життів моїх друзів — то не забавка.

Вона прикусила губи й задумалась.

— Твоя покійна сестра… Чудовою магинею була. Мені ледь вдалось перетворити її у русалку після смерті, але бідна з океанських глибин не випливає, все ті перли шукає.