Глава 9

Я ненавиділа збирати трави, хоч з особливим трепетом відносилась до дерев та тварин, але… Стихії, як завжди ведуть мене тернистим шляхом, обираючи самі негодящі варіанти. Може хочуть, щоб я по храмах бігала? Стала жрицею й голову об мармурові плити розбила в благаннях?

Зникнення Тари, нові подробиці від Айріс змусили дивитись на світ зовсім під іншим кутом, таким, що радості від золотої осені зовсім не відчувала. Я зимна дитина, народжена серед лютих морозів та казкових снігопадів. Новий рік наступає тоді, коли коло святкування днів присвяченим повелителям стихій замикається. Іноді він починається ранньою весною, іноді — наприкінці осені. Для кожної пори року три місяці, а дні святкування обирає сам Повелитель. Дайт, повелитель вогню, полюбляє спекотні дні літа чи позолочені верхівки дерев теплої осені. Повелителька природи — це завжди квітень, коли вся природа прокидається й квітне. Так й живемо під владою божевільних Повелителів.

Народжена у люті холоди, завжди ставила вище інші пори року й більше любила. Осінь — лагідне нагадування, що скоро мені на один прожитий рік стане більше, що скоро доведеться правити домашній бал присвячений до дня народження. Натягувати посмішку, знаючи, що в будь-який момент можеш спалахнути, мов той сірник від руйнівної магії, слухати нісенітниці про магів руйнівників й лицемірно всміхатись й кивати.

За клопіткою роботою задумалась, відійшла наче в іншу реальність, де склеювала кусочки пазлів подій. Я ледь стрималась тоді, коли мій наставник потягнув мене за собою й повалив на землю, притиснувши своєю вагою. З легень дух вибило, а з горла вирвався здавлений хрип. Очі чоловіка сповнені тривоги та страху. Щось гупнуло, скрегіт лунав до вух, а професор ще дужче впився руками в мої.

— Що за?.. — прошипіла від болю.

Інгард змовчав. Я ж затремтіла під його вагою. Від несподіванки та капля особливої магії забушувала й мені хотілось спопелити викладача заживо. Як це зробити, зрештою, не знала, але темний, як крило ворона позив вловила. Дрижаки пробрали все тіло й не відпускали навіть тоді, коли чоловік все ж зліз з моєї тендітної фігурки й недобре оглянувся по сторонах.

Подивившись туди, де моя скромна персона стояла раніше, отетеріла. Декілька повалених дерев… Зовсім живих, вивернутих з корінням, велетенських гігантів, що запросто роздавлять. Серце занило в грудях.

— Обережніше, — прохрипів наставник, почервонілий то від злості, то від нашого несподівано близького контакту. — Під ноги дивись, Лоньє.

Я ж збагнула: якщо нас хтось бачив зі сторони, то по академії підуть одразу чутки. Істерично засміялась, божевільна від напливу магії, подій й абсурдності ситуації. Інгард же не одразу від мене тоді відірвався, а затримався, нависаючи наді мною хмарою.

Він проігнорував мою дурну поведінку, все вдивлявся в стовбури повалених дерев та підійшов ближче. Зрештою, скочила на ноги й рушила за ним, не проронивши ні слова. Ліс навкруги завмер: абсолютна тиша наче різала вуха. Таке буває, коли хтось сильні заклинання використовує й змішує понад три енергії стихій.

Інгард пильнував околиці з відкритим ротом, ледь тримався на ногах та закашлявся. Я ж своєю чергою нічого не відчула. Темну матерію навряд хтось використовував. Наставник обернувся.

— Я не хочу тебе лякати, — спокійно мовив, виймаючи з мого волосся засохле листя, — але мені здається: нас хотіли вбити.

***

Ми навіть запаси трав для себе не стали збирати, просто віддали все зібране раніше викладачці гербалогії та рушили до академії якомога хутчіше. Інгард буркотів собі під ніс, а ще попередив брата про можливу небезпеку. Я бачила, як Рей ганяє підопічних по полянах, де активований захисний бар’єр. Як Майл ледь дихає, як Айріс сидить на траві зовсім розгублена й спантеличена. Я ж… Не відчувала нічого окрім дивного передчуття чого недоброго й нехорошого, ледь розбирала яку лайку Інгард собі під ніс буркотить й зовсім не вслухувалась в його розмову з братом.

«П’ятий вижив, а четверо?» — лунали слова у думках, наче хтось зачаклував мене.

Зовсім не здивувалась рудій чуприні Ворона, що збентежено розпитував за гул, котрий пройшовся лісом. Він, як й Інгард, вирішив відправити учня до академії, разом зі мною.

— Огляну околиці, — сказав викладач теорії магії, — якщо й справді хтось намагався на вас з Беатріс напасти, то повинен лишитись хоч якийсь слід.

Улюблений професор ще зі співчуттям в очах, поплескав мене по плечу.

— Зможу вислухати, — тихо мовив він, щоб почула тільки я, — якщо потреба є, прийди у будь-який прийнятний час.

Потім він ще затримався неподалік, наче насолоджувався моїм страхом, тремтячими руками. На мить майнула думка: «Може то я? Може не помітила, не змогла сили стримати, стався непомітний викид їх і я ледь нас не похоронила під завалами дерева?»

Здоровий глузд все ж підказував: то неправда.

«Тоді від дерев не залишилось й сліду, — подумала, стиснувши руки в кулаки, — тоді б Інгард не дивився на мене так занепокоєно…»

Переглянулась між викладачів й зрозуміла: вони щось приховують. Близнюки тихо переговорювались поодаль, Ворон же теребив моє плече, нашіптуючи заспокійливі слова.

— Леді Беатріс, все буде добре, не хвилюйтесь, — казав вже голосніше, щоб інші чули, — у вас сильний наставник й він захистить у разі неприємностей.