Глава 5

Інгард підозрілого погляду не зводив. Він залишив мене після заняття відмивати наслідкри прекрасної практики. Знову не змогла втримати сили руйнівництва, прочитати відповідну формулу та довершити базовий еліксир. Сьогодні лекція присвячувалась роботі з протиотрутами, якраз чудова тема для початку навчального року. Сарказм сарказмом, але від картини у холі руки й так тремтіли, перед очима з’являлись видіння зі сну — образ змученого мага-руйнівника. А якщо ще врахувати окреме місце від інших, яке любий наставник виділив, як тільки ввійшла до класу, то зразу показав на першу парту, що стала окремим островом й межею між студентами та професором — радості не додалось. Сиділа й відчувала на собі погляди, Інгард навіть від мене друзів відігнав під час перерви, самим нахабним чином покликавши до себе. Дав завдання з теорії, список підручників. Для мене курс з зіль тепер по-своєму особливий, окрім мук, страждань, приправлений корицею й тисячами сторінок підручників та багатовіковим пилом, що ті збирали у бібліотеці.

— О, стихії, — промовив викладач, дивлячись як я вручну відтираю поверхню робочого столу. — Чим я перед вами так завинив, повелителі мої?

Неправильно прочитана формула, точніше — не ті частинки магічного потоку, трішки тремтячих від переживання рук й от… Замість звичної, базової протиотрути — чорний дим та їдь, що вилилась на відполіровану навчальним приладдям поверхню — результат. Як й невдоволене обличчя професора й назначене відпрацювання на вихідних.

— Я теж, чим завинила? — пробубніла я, активніше працюючи ганчіркою.

Зазвичай для таких справ використовували очищувальні заклинання, от тільки Кретіс ніколи студентам не дозволяв застосовувати їх, змушуючи іноді ранити руки й ламати нігті. Від розуміння, що можу той стіл спопелити тільки одним бажанням, все активніше відтирала чорні плями. Вони наче в’їлись в дерево й злились воєдино, як ті коханці.

— Мені все чутно, — холодно мовив Інгард.

Він налив собі трав’яного чаю та прийнявся за письмо, час від часу поглядаючи в мою сторону. Я ж ловила себе на страху, що наставник рано чи пізно дізнається про здібності. З плином часу йому набридне гратись з моїми невдачами та він попросить в стихій відмови від мого навчання. В таких випадках професори несуть кару, бо завжди є особливий зв’язок між вчителем та учнем.

Мене турбувала й Тара. Її я не бачила на двох останніх заняттях. Подруга зникла ще тоді, коли з ректором говорила. Може якісь у неї проблеми? Відправилась до наставника? В серединні нило передчуття. Щось нехороше скребло душу й здавлювало скроні. Мені це все не подобалось до божевілля.

— На вихідних підемо до лісу, — пробубнів Інгард, — потрібно допомогти зібрати трави для госпіталю, поповнити запаси власних, а ще розібратись з випробуваннями.

Наші погляди зустрілись. Я застигла, мов заморожена. Дуелі з Кретісом… Ще краще. Тепер мені почало здаватись, що зовсім провалю випробування. Не пройду й жодного.

«Що тоді? Хвалебна онука Міністра, чудова партія й такий фінал… Вигнання? Смерть?» — майнули думки в голові.

— Добре, — тихо відповіла.

— Лоньє, — відізвався наставник після декількахвилинного мовчання й вдивляння в мою багатостраждальну фігуру.

— Так.

— Майл Фора вам не підходить, — серйозним тоном мовив та склав руки на грудях. — Підійдіть до мене!

Очам й вухам не повірила. Мені не підходить хто? Він збожеволів?

— Мені на вас довго чекати?!

У голосі роздратування. Я кинула ганчірку у відро та сполоснула руки. Стала напроти його столу, наче провинилась у чомусь серйозному. З вікон падали останні сонячні промені. Осінь… Може то моя остання осінь?

«Ні, — здоровий глузд ввірвався у царство безладу думок, — ти ще будеш жити. Дихати весною, осінню, улюбленою зимою. Нічним небом та зорями».

Дивлячись на Інгарда чомусь відчувала жагу до життя. Бажання пройти всі труднощі, навіть якщо доведеться його клас по цеглинках розібрати й переламати всі меблі горіхового кольору, побити мензурки з інгредієнтами та вщент рознести лабораторію. Це як той жарт під портретом одного з принців: на ньому Його Світлість стоїть у повний зріст, а за ним — один з замків династії й надпис «Бачиш замок? От заради тебе по цеглинках розберу!» Комічності додає репутація хвастуна та його бажання бігати за першою ліпшою спідницею. Магічний надпис з’явився посеред приймання у королівському палаці. Ох, пам’ятаю, тоді шуму навели… Дід ще тиждень лаяв тих дамочок, що, як виявилось, одночасно стали Ендеріковими коханками.

От так і я з професором: бачиш свої улюблені класи й лабораторію з кабінетом? От заради тебе все в порошок зітру, а тебе змушу на все дивитись зв’язаного заклинаннями. Так й буде кляп в рота засуну, щоб не верещав.

Уявила собі картину й посмішка сама з’явилась на обличчі. Може й тому руйнівників в народі ще вважають божевільними?

— Вам радісно від моєї заборони?

Прочистила горло й потупила погляд.

— Я б не хотів, Лоньє, щоб ви взагалі мали обранця, поки не завершите випробування.

— Що?

— Ніяких вечірок, тільки бал пір року, святкуватимете поруч зі мною або з родиною.

— Що? — повторювала, як та сова з годинника.