Глава 3

Сірі стіни академії — старовинного замку наче вітали з новим навчальним роком. Наша п’ятірка засіла у звичному місці — третьому поверсі вежі, де знаходилась оглядовий майданчик для лекцій з природної стихії. Нині у дворі багацько людей: старшокурсники сторонились першачків, дотримуючись традиції, а ті, своєю чергою, намотували круги біля величезної статуї — Матері Стихій. Вона уособлювала жінку з довгим волоссям, що у руках тримала сувої та книги — біля її голови завжди вирували п’ять основних стихій, сфери переливались магією, а вночі освітлювали величезний замковий двір. Листя дерев починало жовтіти: як й у лісі, що знаходився неподалік, так й тих рослин, що росли поблизу. Взагалі Ореан — колишній замок одного з древніх королів, котрий той віддав на благо науки. Звісно, з часом все зазнавало змін та добудовувалось, популяція людей та магів росла. Особливого наплив студентів стався тоді, коли сусідня академія — Валор була знищена потоком води. Маги потурбували слуг повелительки води й ті вирішили дати хороший урок. Пам’ятаю, як дід тоді невдоволеним ходив та зник на декілька тижнів, з’ясовуючи обставини. Звісно ж придумали красиву історію, мов не турбуйте повелителів стихій крайній раз й жити стане легше, а що сталось насправді — відає тільки вузьке коло людей.

Я дивилась на небо, ловлячи останні промені сонця, черговий день догорав, як та свічка на столі, віддаючи нам відтінки фіолетового й оранжевого, малюючи свою картину, ніби розказуючи про події, котрі відбулись за сьогодні.

Сиділа з самого краєчку, знаючи, що не впаду, викладачі потурбувались заздалегідь та начаклували спеціальну сітку-бар’єр. То сталось після нещасного випадку, коли закохані, дізнались, що їх родини не схвалюють їх союз та вже підготували їм гідні партії, вирішили забратись на найвищу башту академічного замку та стрибнути. Навіть гадки не маю, як ті обійшли охоронні чари, але… Трагедію згадують досі, наука для всіх, як для старшого покоління, так й для нового.

Легенький вітерець куйовдив волосся, мої пшеничні прядки розпадались по плечах. Поряд сиділа Аріс, розділяючи горе, Тара з іншої сторони, а двійка хлопців підпирали стіну. Тиша повисла.

Ніхто б не повірив, що нащадки п’яти старих родин потраплять до Ореану одночасно й чимось повторять історію їх батьків, котрі теж навчались в одній групі. Такий собі гумор Стихій з хитрою посмішкою у дарунок. Наші родини перешкоджали спілкуванню, мовчали про причини, навіть влітку ми вимушені таємно листуватись під чужими іменами, як звичайні люди. Але в академії нам спілкуватись ніхто не заборонить — не посміють.

— Мені поталанило, — посмішку Кея відчувала спиною, — до артефактора потрапив.

Кей Ларн — каштанове волосся, нащадок одного з родичів королівської династії. Його родині ніколи не сидіти на троні, дуже далеко ж по лінії наслідування Ларни знаходяться. Втім юнака це ніяк не бентежило — він той, хто подає ідеї в нашій компанії, не завжди розумні, частенько божевільні. Я любила його, наче другого брата й потопала у зелених очах, коли він розповідав про книгу, яку прочитав уночі.

Інший же юнак у нашій компанії блондин. Майл Фора — зверхній для чужинців й більшості людей. Майл сильний вогневик з запальним й бунтарським характером. Не розумію, як ми з ним ладнаємо, тим паче він ще проявляє знаки уваги в мою сторону. Поки все тече в’яло, як струмок, біля статуї Матері Стихій, а якщо враховувати мою таємницю… Краще триматись його осторонь. Його карі очі причарували не одну дівчину, навіть декілька старшокурсниць, але Майл наче не зважав на них, його тягнуло невидимим вітром до мене.

— Як ви чули, я йду до братика твого наставника, Беатріс, будемо битись!

Всі раділи окрім мене… Наче доля вирішила насміхатись, вже вдруге, то магія руйнівництва, то ненависний наставник? Може ще якісь викрутаси придумала та божевільна? Айріс ледь не танцювала від щастя. Кучері волосся сягали до плечей, чомусь подруга вирішила вкоротити довжину вдвічі після минулого навчального року. Їй, як й Майлу вести шлях під керівництвом Рея Кретіса. Що сказати… Мрія Айріс здійснилась. Тара спокійно раділа своєму щастю, її затягнуло на гербалогію, предмет дещо занудний, як на мене. Рудоволоса подруга завжди обманювала людей холоднокровним та навіть апатичним спокоєм, здавалась слабкою та відстороненою, от тільки близькі її можуть знати справжню личину. За нею ховається сильна особистість здатна перенести всі негоди, котра не заплаче при найсуворішому покаранні. Тара ніколи не сміялась просто так, а коли все ж посмішка з’являлась на її обличчі, то була на всі сто відсотків щирою. Ми намагались дізнатись причину її замкнутості, але подруга уникала розмов про минуле. У неї залишився тільки батько, котрий працював у Міністерстві магії одним з керівників департаментів.

— Ну Беатріс, — відчула сильну долоню Майла на плечі, — годі сумувати. Інгард вже не такий поганий варіант, якщо що, піділлємо йому зілля сну у напій й викрадемо тебе!

Веселий сміх друзів не розділила. Хоч я повідомила їм: тепер Інгард за пустування каратиме вогнем та мечем у прямому сенсі, а я найпершою відповідатиму за їхнє бешкетування, розуму це не додало. Здавалось, що мури темниці вже настигли мене — от наглядач-наставник, тільки золотих браслетів не вистачає.

— Ну ми часто будемо разом, — лепетала Айріс обнімаючи мене, — здається.

Я тільки уявити могла, які пригоди чекають поряд з наставником й варінням еліксирів, враховуючи мою магію… Я найгірша у класі у створенні зіль. От куди ці Стихії дивились? Хто їм очі зав’язав? Чи повинна дякувати повелителю вогню, чи падати перед ним на коліна? Багато питань й печалей, що навіть споглядання околиць Ореану не перекрили. Намагалась натягувати посмішку, щоб не псувати свято друзям, все ж перший навчальний день другого курсу. Подивились вниз. Серед фігур першачків, що повинні знайти самостійно вхід до зали їх групи, користуючись підказками та магією виділявся Ерін.