Глава 2

— За випробування баштами тепер можна не хвилюватись, — віщав Тиберій, попиваючи з чашки.

Двоє чоловіків сиділи поодаль за столом, куштуючи теплі напої з трав, що є традиційними для осені. Маги, тим паче родовиті аристократи народ примхливий, їм то відвари з пелюсток троянд подавай, то з білих квітів жасмину. Були й ті, що полювали за рідкісними рослинами, стираючи їх з лиця землі й отримуючи прокляття від покровителя природної стихії. Я ж полюбляла какао — плід з далекої та теплої країни. Його до речі, збирають маги-природники, бо не всі можуть дійти до осередку дикого лісу, особливо вогневики.

Чаювали, обговорювали майбутнє. Якщо дідусь цілком задоволений підбором наставника, то сам Інгард стримував єхидну посмішку, дивлячись на яку я розуміла: по баштах літатиму й повзатиму, але випробування пройду. Час від часу ненависний наставник поправляв недовгі коси, що лежали на плечах. Стихії наділили їх з братом красою, що притаманна молодим чоловікам. Вони — близнята. Чудові викладачі, вправні у теорії, от тільки Рей — сама зіронька з нічного неба, такий милий-милий, чим заслужив шану від більшості студенток, хоч й ганяв всіх по своїх предметах, як навіжений, а Інгард… То теорія про злого брата, мов, ось є нормальний, а поряд народився — злий та вредний. Він таким був до мозолів на руках й скрипу казанків для зіллєваріння. Дивлячись, простіть Стихії, на свого наставника, машинально потерла шрами на руках. Від нього жест не сховався, на що чоловік задумався.

— У мого брата троє учнів, — мовив Кретіс, — мені поталанило з однією… — він хмикнув, дивлячись на мене синіми, як небо, очима, — завіряю: придивлюсь, прослідкую, щоб репутацію роду не занапастила, не зганьбила нас всіх. То моя перша підопічна.

«Експериментальний кролик, — стрималась, щоб не бовкнути, — називай речі своїми іменами».

Мені пропонували теплий напій, але відмовилась, обравши воду. Солодощі до горла не лізли, а дідусь на честь свята ще квіти подарував — ошатний та величезний букет вже лежав у нашій з дівчатами кімнаті, мої улюблені орхідеї.

— Ви блискавично пройшли випробовування, чи не так? — спитав Міністр, закидуючи до рота шоколад. — Я чув від Дета схвалення.

Дет Лангерд — ректор. Ректор та одногрупник Тиберія, його найкращий друг. Сильний маг, котрий підкорив три стихії повністю, частий гість у нашому родинному маєтку. Тому за моєю поведінкою на навчанні впевнено слідкувала пара карих очей. Про інших наглядачів я поки могла здогадуватись, хоча зовсім нещодавно один ненависний, прискіпливий, зайняв позицію лідера та обіцяв відігратись за зіпсовані нерви та мантії. Руки тремтіли, тому поставила кришталевий бокал з водою на столик.

— Як й мій брат, — постукав пальцями по столу.

— Ваша основна стихія?

— Вогонь, — без запинки відповів професор.

Саме тому під час вибору відбулась подібна феєрія. Вже не знаю, що краще: така вистава чи чорний дим з розподільчого артефакту у вигляді руки, котра вказує на мене й потойбічним голосом віщає: «От вона темна, схопіть її, катуйте!»

— Беатріс опановує природу, — хмикнув Міністр, — успадкувала від матері, а батько в нас вітром заправляє та ілюзіями.

Звісно ж Тиберій потішався, він, як й Ректор однаково володіє трьома стихіями: водяною, природи та хаосу. Вибухова комбінація, так сказати.

Я ж потупила погляд, знаючи, як він помиляється. Магія руйнування давно показала себе й тільки питання часу, коли проявиться чорною датою в моєму житті. А поки доведеться йти за течією та миритись зі всіма викликами долі.

— Природа та зілля, — задумався дід, — непогана комбінація для майбутньої працівниці міністерства.

Звісно ж, що для мене з братом вже намальоване майбутнє: Лей піде по стопах батька, у нього наставник один з викладачів бойового факультету, а я… Мати, як всі представники роду Райн — королівські садівники, лікарі, ба навіть наглядачі за балансом флори та фауни у світі. Матінка ж вирощувала рідкісні рослини, біля її теплиць навіть голосно говорити не можна. Вона ще викладачка у школі маленьких леді, вчить дітей шанобливо ставитись до природної стихії. Одним словом — без підтримки повелительки стихії Еріс не обійшлось. Іноді ще мені здавалось, що моя мати — її позашлюбна дитина.

Тиберій поставив чашку на блюдце й посміхнувся.

— Лорде Кретісу, нині я певен, що моя улюблена онука в надійних руках, — він підвівся, — дитино, я піду до Дета по справі, якщо тобі знадоблюсь — знаєш де мене віднайти.

Дідусь підійшов до мене та обійняв.

— Батьки будуть щасливі, а я вже пишаюсь тобою!

От і як мені спокійно дивитись близьким у вічі?

— Стараюсь, — сухо відповіла, — дякую.

Мантія здіймалась в такт рухів Тиберія, він поцокував тростиною з дорогоцінним камінням по останній моді. Чомусь чоловіки з розуму сходили з них й красувались статком, показуючи пишне руків’я.

— А ви, Інгарде, — зупинився Міністр біля дверей, — плануєте Беатріс забирати до окремої кімнати?

— Поки вона залишиться у гуртожитку, — викладач вийшов з-за столу, — наразі немає потреби, але якщо віднайдеться, то зроблю по всім правилам: офіційний дозвіл ректора, захисні закляття.

Тиберій посміхнувся та потиснув руку професора.