Малиновий сад.

Петро був доброю людиною , його любили всі , сусіди , друзі , колеги з якими мав дружні відносини. Проте не без проблем. Дружина давно померла , але мав він дочку , яка проводила увесь час в дома. Звали дівчину Христина. Десь за спиною , люди казали що дівчина ( доходило до того що плітки ставали  жахливими , бабусі по сусідніх хатах пошипки казали , що Петро трахає дівчину) несповна розому.

Але плітки плітками , а правда правдою. Петро не був збоченцем , чи то злодієм , а просто робітником. Він був бригадир , у садочку де вирощували фруктові дерева. У великому селі. Тяжко стало лише з початком війни. Обстріли Нікополя на весні , відчули всі. Навіть дивна Христина. Одного ранку ( а чоловік був дуже відповідальним) просто не вийшов на роботу. З цього і починається наша історія.

                                      ****

Христина сиділа біля вікна , і посміхалась. Руки і ноги тільки трішки смикалися. Вона насолоджувалася тим що сьогодні світило сонце. І навіть гріло. В голові сьогодні , тихо, і тому настрій хороший. Хоча Адольфо сьогодні хвилювався , і увесь час повторював :

-"Вийди на повітря..." "Вийди , відчуй смак свободи.." ".... свіже повітря , без батька , нарешті сама...."

В його словах читалася логика. Десь певно Адольфо був правий. Поки батько пішов ( а чи це так) Христина мала вільний час. Принаймі вона не мала додаткових голосів які би задовбували її. Так було в цей день. Вона мала час , щоб покапати в садочку хробаків , і поклавши їх до рота ( смак не смаженої тухлої курки) та смачно з'їсти. Чи то потикати палкою , мертвого , смердючого щура.

Адольфо не був вибаглевим у своїх забаганках. Але була ще Поліна. Досить страшна ( принаймі вона намагалася змусити це зробити дівчину) у своїх бажаннях. І за звичай вона з'являлася в той момент коли Адольфо замовкав. Не можно було сказати що її голос був не приємним. Ба навіть навпаки  сексуальним.

Коли Поліна почала говорити в голові у Христини це було не очікуваним. Проте з кожним разом її натяки ("Вбий собаку , вбий! Тапорцем... давай") почали лякати дівчину. А ще з плином часу вона почала вбачати її слова досить логічними. Вбивство стало для дівчини чимось що вона має зробити. Щось таке , чого вона бажала , прагнула зробити.

Проте не могла. Тиждень до того дня коли Адольфо запропонував вийти  , і перекусити хробаками , Христина помітила що в старому свинарнику (де було багато гострих і небеспечних сільских інструментів) завівся щур. Вона розпочала справжне палювання на гризуна. Дівчина собі зазначила , що це паразит , і він має вмерти , і вмерти самим жахливим як вона собі уявляла.

Знаряддя для вбивства дівчина швидко обрала : то були вила. Вона залягла на впроти щурячої нори , з вилами під боком і почала чекати. Це не довго чекала , мордочка щура визирнула понюхала повітря. Тваринка вибігла схопила свіжу травинку , і зачав жувати. Дівчина підскочила на ноги , і швидко (швидше а ніж було очікувано) метнула вила в тварину.

Вона влучила і вбила тварину. Дівчина почала висилитися бігати , вийнявши вила , почала бігати як індеєць навколо мертвого щура. Раділа не тільки вона , але і Поліна. Вона зачала сміятися , реготати , і на час замовкла.

                                         ****

Проте з рештою Христина послухала Адольфо. Вона вийшла в маленький садок , який ще не прокинувся від сну , а більше був схожим на басейн повний багнюки. Дівчина зашльопала в капцях в самий західний куток саду , взявши в руки лопату і зачала копати.

За своєю справою дівчина не помітила як хлопнули двері. Христина аж підскочила від неочікуваності. І одразу почувся гучний голос Петра :

-Христинко , доця , де ти ?

Дівчина шикнула , як кішка , кинула лопату , і тихо як могла перелізла через паркан , відкрила вікно своєї кімнати, і влізла в середину. Вона скинула голоші , та пробігла до ліжка та сіла . Але наскільки ноги брудні , вона не помітила. 

-Батьку , я тут... у себе ...- нервово проговорила дівчина. 

Роздався стук в двері. Відчинилися , і там постав Петро , посміхаючись. Та посмішка швидко розтанула , і чоловік промовив :

-А чому в тебе такі брудні... та ти ще й наслідила навкруги... де була?

Христина затряслась. Опустила погляд до низу , і побачила що ноги всі в багнуці. Дівчина тихо промовила:

-Батечку... я.. я не... я не пам'ятаю... правда! Не знаю...

І тут дівчина почала плакати. Петро зблід , та підійшовши до дочки та спробував її обійняти. Проте дівчина почала істирично ридати , вириваючись із обіймів , та битися як кішка. Вона била батька по обличчю , вила як волчиця.

В решті решт вона вирвалася з його рук , та побігла , босоніж геть з дому. Сіла біля дерева, та ридала так голосно , як тільки могла.

                                      *****

Поліна знову повернулася. І досить голосно. Вона навіть не дала дівчині оговтатися ,після істерики , яку вона влаштувала батьку. І знову досить голосно почала наполягати у своїх злодійствах.

-"Візьми ножа... того гострого що твій батько ховає в ящику ... яким він ріже свиней... вдарь його ним... два рази... два рази!"

Христина закрила вуха , та хитаючи головою із сторони в сторону , та повторювала у відповідь : 

-Ні... тебе не має... замовчи... замовкни... стули пельку!!!

 Та чим більше дівчина повторювала це , тим більше злилася сама на себе , що почала думати про це. Як вона це зробить. А Поліна здавалося простежила її думки , і зраділа почала нашоптувати далі своє :

-"Ніж гострий він не чого , майже не відчує , підійди та вдарь... в горло чи в груди... з ліва... з ліва... він помре швидко... але запам'ятай... два рази... два рази!!!"

Час плинув , а з ним з'являлося відчуття у Христини що Поліна має рацію. Так вона вб'є батька , і стане вільною. Зможе робити все що їй (Христині ) заманеться. З рештою в цьому будинку вона стане господаркою.

Дівчина підвелася на ноги та пішла до дому. Відкривши двері настіж , вона зайшла до сенів , відкрила шухляду із батьковим інструментом. Ось і ніж навиднотті , загорнутий в брудне ( в плямах засторілої свинячої КРОВІ) ганчірря.