Сусідка.

День перший.

Кастусь не був тихою людиною. Він не був кращим ( а можливо навіть гіршим в де яких моментах) на світі. Він просто був. Працював він тяжко , напружуючі всі свої сили , на заводі у Дніпрі.

Чоловік розомів що з рештою, якщо так триватиме і далі , то він заробить собі рак легенів. Тяжка робота , на тяжкому Коксохімі. Хімічнічний завод. Колись один із кращіх в Україні. Тепер мав купу недоліків. Один з яких старі печі , які плавили руду , тепер мали купу дирок , через які приходила смердюча пара повна тяжких металів. 

Цією парою дихали всі , а особливо Кастусь , і де хто навіть кашляв. Кашель з'явився і в нього. Він почав більше виходити на вулицю , і швидко швидко курив (поде куди і дві за раз) з'їдаючи цигарку , щоб перебити запах хімічних сполук. А в дома цей запах переслідував його ще довго на вихідному.

Так було і цього разу. Кастусь за звичкою прокинувся рано. Досить рано заваривши каву , взяв чашку , і цигарки , вийшов на вулицю біля парадної . Спустився туман. Пахло гнилим листям ,але у чоловіка це не викликало відрази. Було тихо. Сонце у щільних хмарах почало свою мандрівку , але видно не було , лише стало світлише.

Він посміхнувся , підніс чашку до обличчя , вдихаючи аромат , та зробив ковток напою , зрозумівши той факт того що він вихідний. Попиваючи каву він дістав цигарку , закурив насолоджуючись цим процесом , відчуваючи де яке полегшення. 

За цим процесом він не помітив як за його спиною хтось гримнув вхідними дверима , і навіть підійшов надто близько , та промовив , як здалося над самим вухом :

-Добрий ранок! - Кастусь смикнувся від не очікування , та облився кавою.

Він обернувся , і біля себе побачив сусіда , Дмитра який жив на одному плверсі з ним . Це був худорлявий , приємний лисиючий, відчливий челов'яга , роботяща людина , який мав свої звички. Поза як Кастусь нещодавно переїхав сюди , він знав Дмитра всього декілько місяців , але зрозумів що людина він не погана.

-Доброго... ух! - промовив Кастусь , та затягнувся сигаретою. Дмитро невесело посміхнувся , та також закурив. - Як у вас справи?

На цей раз смикнувся Дмитро . Чоловік випустив хмарку диму з рота , та відповів :

-Не як... тяжко мені! Запив ! Особисто для мене це рятує мене... горілка!

І чоловік знову затягнувся. Кастусь видохнув повітря , та запитав :

-Чому?

Дмитро зщурів оці , та промовив :

-Мама... вона лежить. Вже довгенько , я роблю все можливе , проте... це все є дуже тяжко!

-Тому ви і...

-Саме так! - трішки грубо відповів Дмитро . Докуривши він викинув недопалок в урну що стояла поряд з порадним , зсутулившись , розвирнувся та мовчки закрокував до дому.

Кастусь частково розумів його , бо сам пережив щось схоже. Він сьорбнув з горнятки. Чоловік не помітив як цигарка ізтліла. Кава була холодна.

День другий.

Це був досить приємний день. Увесь час світило сонце , і було тепло. Проте Кастусь цього майже не помітив так як увесь день та вечір працював. Але на щастя то був останній робочий день перед вихідними. Він вийшов пізнім вечором щоб покурити. Курити хотілося нещадно , почухавшись , він дістав цигарку закурив , із полегшенням випустивши дим із рота.

Чоловік подивився , на вкруги , було тихо , і подвір'я було пустим. Стало сиро , та так , що можно було переплутати пару із тютюновим димом. Почулися тяжкі кроки , а із темряви з'явився чоловік , який підходив в його сторону. Він підійшов дуже близько , а Кастусь ледве впізнав Дмитра. Він зупинився та простяг руку промовив :

-Добрий вечір!

-Добрий вечір!!! - у відповідь привітався Кастусь , потиснувши руку , із виноватою посмішкою.

-Як ти , братику? -Досить розв'язно , а ніж за звичай , запитав Дмитро.

-Нуу не погано... з роботи повернувся! Втома є звісно , проте тримаюсь!

Дмитро пошатнуась , похлопав по плечу Кастуся , та з посмішкою промовив :

-Добре що працюєш... працюй! Так і гроші будуть , жінки... - хитро подивився чоловік на Кастуся.

 На це вже Кастусь посміхнувся, та промовив :

-Та ні... я ж одружений... я ж вам казав , пане Дмитро.

Дмитро  закивав , пошатнувся , та став поряд. Кастусь затягнувся , а сусід дістав нову пачку , розпечатав , та діставши цигарки закурив . Постала пауза. Кастусь спокійно курив , і Дмитро поряд качаючись із сторони в сторону , також випускав дим поряд. Але Кастусь не витримав повернув голову в сторону сусіда та тихо запитав :

-А ви як?

Дмитро заморгав , та здивовано посміхаючись , запитав у відповідь :

-Я? Нормально... Проте мати моя... - він знову затягнувся та продовжив. - Вона вже мене не впізнає... кличе людей яких і на світі вже не має. А баче батька , який в труні вже не один рік , і говорить з ним... - він знову сильно затягнувся , та продовжив. -  Стаються просвітлення , але кожний день їх стає все менше... 

Він наклонив голову на бік вздохнув , і з посмішкою промовив :

-Це тяжко... а я тримаюсь! Ну як тримаюсь... ось пішов за своїми ліками! До крамниці за горілкою...

І він підняв до гори , на рівень світла , щоб було видно , чорний пакет.

-Хочеш випити? - хитро запропонував Дмитро.

Кастусь подавився димом , та хрипло промовив :

-Кхе... Кхе.... кхе... ух.. гм... Та ні пане Дмитре , я майже не п'ю...

-Я зрозумів...- Дмитро нахилив голову , затягнувся , та кинув влучно опалок в урну , хлопнувши по плечу сусіда , промовив.- Добре хлопче... тримайся , я пішов до себе. Добраніч.

-Добраніч , пане Дмитро...

Але чоловік був вже далеко , відчинивши двері , зник у під'їзді. Кастусь подивився на недаполок вздохнув. Йому було шкода Дмитра. Проте не всилах був щось зробити. Він кинув недопалок в урну , і закрокував в сторону парадної.

Місяць по тому.

Кастусь не дуже хотів вставати. Був вихідний , а на дворі з відкритих вікон дмув осіній вітер , із нотками зими. Проте сміття не чекало поки його винесуть. Тому він просто накинув куртку взявши сміття в руку сміття , а цигарку в зуби , в підштанниках , однією рукою відкрив двері. Проте (так як він жив на першому поверсі) пімітив на вулиці у не зачинені двері під'їзду  , ніжки табуретів , та велику кількість людей які там стояли.