Святе місце.

Присвячується всім славним легендам старого Львова.

Ян сидів на старому гробавці , курив цигарку випускаючи дим в повітря , та дивився на руїни старого костелу у передмісті Тарсевича. І чим більше він дивився на цей костел , тим більше йому ставало не по собі , і від того що йому доветься робити.

Спускався туман. Стало сиро. Ян все частіше згадував останній раз коли бачив Аніку. Ох бідна Аніка... З решто вона не заслуговувала того божевільного Тадека , не того що сталося із нею зробив той старий (демон) монах у францисканській ризі. А далі він просто затяг жінку в старе склепіння. І її крик він чув ще багато ночей поспіль , прокидаючись серед ночі , від страшного сну.

Поліція шукала Аніку , і серед руїн храму , і відкривши старий гробівець , але окрім старих трун ( які були вскриті разом із склепом) не було. Монаха також не знайшли. 

-Ви певні що він був вдягнений як монах? - запитував його молодий полістмен записуючи все що відповідав йому Ян в запісник. - Можливо то був... емм... скажімо бомж...

Не то запитуючи , не то відповідаючи самому собі. Змерзлого Яна відпустили за три години. Самого у чужому місті. Тієї ночі він заначував на лавці ( як справжній бомж) , застудився , та так сильно що потім тиждень не міг піднятися з ліжка. 

В продовж тижня шукали Аніку правоохоронці. Руїни костелу витовпали цілі рви у снігу ( після бурі , нанесло місцями , до півтора метра) , але слідів , окрім сліду самого Яна вони не знайшли.

Слід чоловіка обривався саме там , де він і казав , у дверей храму. Жіночий слід, зім'ятий, був біля злочастного гробівця. Але не Аніки , а не старого монаха, не де не знайшли.

Проте на об'єзній дорозі , не доїжаючи п'ятиста метрів до цвинтаря, знайшли авто. Авто Яна , воно було відкрите. І не в робочому стані. Евакуатор відбуксував машину на майданчик для авто. Аніку за рік , визнали безвісті зниклою.

                                            ****

Знявши номер у готелі , хворий ,  впав на ліжку. Він був змучений застудою , і дуже втомлений , що ліг під ковдру ( хоча голова крутилася страшенно , а сио майже не мав) вдягнений. Яна лихоманело. Йому здавалося що він відчуває мороз що був зовні. 

Він пригадав події що сталися на передодні. І одразу пошкодував про це. Кусая сухі , та подріскані губи , чоловік розплющів очі та побачив біля вікна Аніку. Але вона змінилася. Волосся було мокре , а очі колись зелені , набули яскраво- блакитного кольору. А шкіра була блідою із відтінком блакиті. Вії змерзлі і припорошені снігом.

Яну стало нестерпно холодно , та так що аж пара пішла із рота.

-Ттебе нне має... - все що зміг промовити чоловік.

Аніка відкрила рот , і хрипло , спокійно , та дуже ласкаво ( як вона вміла коли їй то було потрібно) промовила:

-Повертайся до мене , любчику... повертайся.. тут темно сухо... і тепло... 

І Аніка посміхнувшись торкнулася себе поміж ніг. Ян заплющів очі , і гучно промовив :

-Ні... ні... тебе тут немає ... немає...

І дійстно , чоловік розплющив очі , а Аніки вже не було у темній кімнаті. Він перевернувся на бік , але не встиг перевести дихання , як почув сухий як папір голос :

-Сину мій... повертайся назад... до мене... тут темно... і сухо... тепло... повертайся до мене... і Аніки...

Ян повернув голову , і на тому місці де стояла Аніка , вже стояв старий монах. Він був одягнутий в францизканську різу. Вона була уся в заплатах. Брудний. Мав довгу сиву бороду та волосся. Чоловік затрясся від холоду і страху.

-Син мій... повертайся... тут ти на завше будеш із Анікою... і з іншими... іншими холодними... мертвеми і сухими...

-Нііі...! - раптово закричав Ян.

За мить чоловіка знудило прямо на ковдру , голова закрутилася , і він втратив свідомість , поринувши в глубокий темний  сон без сновідінь.

                                         ****

Більше він не бачив не Аніки , а ні старого брудного монаха. Та й взагалі з того часу він не бачив снів. Що давало сил подумати: що ся робити? Він знайшов відповідь і на це питання. Перше він знайшов роботу.

Така собі була праця , клерком в банку , проте хоча би щось. По друге йому не давала спокію історія того костелу. І звісно особа самого монаха. Хоча це оадше був вже демон , дух , але не як не людина. Лишалося питання : де він взявся?

Із цими питаннями він звернувся до місцевого архіву. Три дні пошуків нечого не дали. Самі ранні згадки про костел Примарного дива , середина дев'ятнацтого століття , храм вже був зачинений. Причина закриття банальна , навіть зважаючи на ті часи , святотатство.

Проте що саме сталося , тай яке властне святотатство сталося , відомостей не було. Із цими питаннями Ян поїхав до Львівського областного архіву. Він і там шукав, і не один день . Проте це вже дало свої плоди. Він дещо знайшов.

На початку шестнадстого століття один францисканський монах , молода людина , який тільки прийняв одвічні обіти. Проте в своїх молитвах він не отримав відповіді від Бога. Відповіді отримав від демонів , яких він почав бачити.

З рештою той монах почав розповідати про свої дружні відносини із нечистим. За це інквізиційна рада монаха заарештувала , та посадила у в'язницю Львова. Проте подальша доля чоловіка невідома ( хоча за законом він мав бути страчений) , відомостей про це Ян не знайшов. 

Але подальші свої відомості він накопичив через плідки. Розпитуючи місцевих католицьких церковників , чоловік дізнався що монах (скоріш за все) отримав прощення і був переведенний у маленьке селище біля Львова , відоме зараз  як Тарсевич. Перевели його в цю месцину , з метою банальною , поширення католицької віри.

Месцина почала розвиватися і до середини дев'ятнацтого століття вже мала свій костел. Проте Святі Меси тут майже не проводилися , по тій причині що мало місце святотатство. Тут відомостей було достатньо. І знову був молодий священник , який бачив старого священника , який радив йому що робити. 

Іншими словами той старий (демон) став тому молодому духовником. Він радив багато , що молодий і виконував , рівно до того часу поки старий не запропонував принести жертву в храмі. В листу допиту , лавній конселярії Львова , молодий писар Ґжегош Тшетевич , записав що то не була звичайна жертва у костелі.