Розлом у Арсеналі

Я пам’ятаю, як на обрії неба з’явився спалах, схожий на величезний гриб. Мені було років дев’ять. Я заціпенів від жаху. Моя мама, яка стояла за кілька метрів від мене, підбігла, схопила за руку й почала тягнути мене у бік станції «Арсенальна». Але було вже пізно. Ядерний удар був занадто близько.

Замість того, щоб стерти нас із лиця землі на атоми й залишити наші відбитки на мокрому асфальті, як це було в Хіросімі, мене раптом пронизало дивне відчуття — ніби мене водночас розтягують і стискають, немов сама реальність ковтає мене.

І в цю мить небо стало двох кольорів: чорне, як дим, і біле, як старі пожовклі фото. Будинки навколо перетворювалися на щось інше — нові фасади накладалися на старі, замість машин раптово виринали підводи, замість світла ліхтарів — вогкі газові лампи. Я почув, як мама кричить моє ім’я, але її голос розтягувався й тонув, наче крізь товщу води.

Я впав на коліна. Земля під долонями була холодною і водночас гарячою, наче вугілля й лід одночасно. І тоді я зрозумів — це вже не той Київ, у якому я прокинувся зранку.

Це було 17 років тому. Тепер я добре пам’ятаю, як швидко дізналися про те, що сталося. Одна з ядерних ракет, випущених під час п’ятигодинної війни між Радянським Союзом та НАТО, впала на Чорнобильську АЕС. В результаті цього неймовірного вибуху сама матерія часу злилася в єдину хвилю, утворивши щось, чого ніхто не міг ані пояснити, ані контролювати.

Світ, який я знав, перестав існувати. Минуле й майбутнє змішалися так, що історія, яку знали люди, стала лише тінню нової реальності. Тепер кожен день — це крок у хаосі, де старі солдати й сучасні танки, дерев’яні хати й бетонні багатоповерхівки співіснують на одній вулиці
Перші шість років хаосу змінилися відносним спокоєм у межах Києва. Залишки радянської армії та місцеві чиновники, які пережили катастрофу, поступово взяли владу у свої руки. Це об’єднання назвало себе Київським спеціальним округом.

Вони діяли жорстко. Усіх політичних діячів і солдатів з тієї «чужої» епохи репресували без суду й слідства. Людей, які ще вчора вірили у незалежність чи служили в арміях початку ХХ століття, тепер кидали до підвалів, відправляли у табори або просто знищували.

На вулицях зникли випадкові перестрілки, натомість з’явилися патрулі з червоними пов’язками та сталевим блиском в очах. Київ, перемішаний із часом і простором, врешті набув нових «правил». Але цей спокій був крихким і страшним — бо він тримався на страху.
Спочатку нова влада намагалася розширити кордони та встановити порядок на всій території зони. Вони прагнули повернути собі контроль, наче це був ще той самий Радянський Союз. Але дуже швидко стало зрозуміло: без постачання ресурсів, без зв’язку з іншими частинами радянського апарату й під постійним тиском солдатів та повстанців із «чужої» епохи — це неможливо.

Тож керівництво Київського спеціального округу відмовилося від наступальних планів і перейшло до оборони столиці та її найближчих околиць. Вони збудували блокпости, укріплення, ввели жорсткий комендантський час. Київ перетворився на фортецю, відрізану від решти світу.

З часом люди почали помічати ще одну дивну річ. У випадкових місцях зони відкривалися розломи — ніби рани в самому просторі. Вони з’являлися раптово й так само зникали, затягуючись чорним світлом. Хтось міг ступити в розлом і зникнути, а через хвилину опинитися в іншому місці чи навіть у іншому році. Бували випадки, коли крізь ці тріщини проривалися цілі події — колони солдатів, натовпи біженців, фрагменти битв.

Зона жила за своїми законами, і кожен розлом ставав нагадуванням, що світ остаточно втратив стабільність.
Я служу в ЗЛР «Щит». Сьогодні — 4 вересня. О 11:00 ранку нам доповіли про новий розлом у секторі; виїзд на ліквідацію. Точка прибуття — завод «Арсенал».

Ми рушили швидко: наш БТР скреготів гусеницями по зламаному асфальту, поруч — два УАЗи з техніками і медичним модулем. У машині пахло дизелем, гарячим металом і якимись старими газетами — запахи, що тут уже стали нормою.
Командир, Павло Іванович, коротко віддав накази: розгортання щита, радіаційна розвідка, встановлення периметра, підготовка пристрої