В кімнаті знову здійнявся гамір. Дівчата раділи водієві, як рідному, адже водія власної служби з деяких пір у них не було.
Ця невелика бригада – і є оточення Катерини, в якому вона проводить більшість часу в денну пору. Вже кілька років вона працює тут. Спочатку її взяли слюсарем, після здачі екзамену вона отримала третій розряд, а потім вийшла нова директива і двох дівчат з бригади, в тому числі і її, перевели в контролери. Хоча робота мало змінилась, адже до того вони з напарницею ходили і перевіряли показники, оглядали вуличне обладнання і труби на наявність пошкоджень і витоків газу, при цьому старша слюсар фотографувала лічильники, поки молодша оббризкувала обладнання спеціальним розчином, фіксувала дані перевірки та її результати. А тепер вони просто помінялись місцями.
Каті подобалося тут працювати. Дружна весела бригада, свіже повітря, практично щодня якісь пригоди. в одному виході у господарського пса розірвався цеп, через що господиня дому тримала його за обривок, поки жінка пробиралась до хвірточки. Іншим разом напали оси, через що майже всі жителі невеличкої вулички збіглися рятувати невдаху-контролера і робили примочки, принесли ліки від алергії і самі пофотографували лічильники, щоб жінці не довелося витрачати зайвий час.
Були й моменти, що чіпали душу до сліз. Наприклад, коли помітила песика, якого одна жінка підібрала на дорозі і віднесла до лікаря. Як виявилося, у цуценяти проблеми з задніми лапками, тож нова хазяйка дістала дня нього протез-візочок, на якому той тепер спритно бігає по подвір’ю і повідомляє про гостей своїм дзвінким голосочком.
Було багато різних моментів і веселих, і не дуже. Та зараз Катерина думала зовсім про інше. В неї останнім часом дуже боліли ноги, що заважало якісно робити свою роботу. Раніше це відчувалося лише під самий кінець робочого дня, а тепер – постійно. Вночі їх так викручувало, що не давало спати, тож вранці жінка підіймалась вже натомленою. Тож, прий1шов час знову міняти роботу. Та куди йти? Робочих місць не так вже й багато.
Загалом, авто для бригади –це окрема історія. Коли Катерина прийшла сюди на роботу, то їх по району перевозили в пасажирській газелі. Місця вистачало всім, лишалися навіть вільні сидіння. В обідню пору в цьому мікроавтобусі можна було поставити невеличкий складаний столик, викласти їжу і спокійно поїсти. Та потім все змінилося.
Приблизно через рік після початку війни з ро@ією, на водохреща, сталася аварія. Повезло, що на той момент в машині були не всі, а лише водій і один слюсар, Аліна. Вся бригада йшла в обхід по території міста М…, а її з водієм відправили розвезти абонентам попередження про можливе відключення газопостачання в зв’язку з наявністю заборгованостей. На одному з перехресть назустріч автомобілю, що не міг їхати швидше, як 50 км/год, вискочив невеликий легковик, підготований до передачі в армійську частину. Як результат, погнуте крило і бампер, розбите скло і ряд інших супутніх поломок, а також струс мозку і ціла купа забоїв у пасажирки. Компанія після цього довго судилась з винуватцями, а коли кошти на ремонтування транспорту надійшли на рахунок підприємства, виявилось, що філію вже продали іншому підприємству і ремонтувати авто вони не зобов’язані.
Поки йшли розбирання щодо аварії і суди, бригаді виділили тимчасово старенький уазик, який так і лишився автомобілем служби СПГ. Особливістю цього авто було те, що воно хоч і було найбільшим пасажирським транспортом, все одно не вміщало потрібну кількість людей. Двоє з бригади мусіли їздити не на закріплених сидіннях, як вимагається правилами дорожнього руху і необхідністю забезпечення безпечного руху в транспорті, а на звичайних стільцях. Водій, що тоді працював у бригаді, часто говорив: «Якщо нас зупинять поліцаї, я зупинюсь, вийду із авто і піду геть. А вас хай потім механік забирає і штрафи платить». Щоправда, газовій компанії поки ще щастило: в зв’язку з тим, що працівникам оформляли бронь, їхні авто не дуже цікавили ТЦК і поліцію.
Відредаговано: 08.06.2024