Остання секунда зашморгу

Ніч над Грівендором була чорною,наче викупною в чорнилі.Вітер бився об каміння високої вежі Ратуші,видаючи звуки,схожі на стогін сотень голодних ротів.Саме тут,на цій висоті, п'ять років тому кат розсік повітря сокирою.Саме тут сьогодні мав замкнутися ланцюг,викований із ненависті та золотого перстня.Лорд Оларік Грімм біг сходами вгору,спотикаючись об власну мантію.Його дихання було хрипким,а серце калатало в ребрах,як в цьокованого звіра.Він втік із бенкетної зали,втік від шепоту гостей,але не міг втикати від звуку,що переслідував його крізь стіни.

  Тік. Так. Тік. Так.

 Він вирвався на оглядовий майданчик вежі.Холодне повітря вдарило в обличчя,але не принесло полегшення.Грімм обернувся, виставивши перед собою тремтячий меч.

  Виходь! закричав він у темряву.Привиду,дияволе,хто б ти не був! 

Я лорд цього міста!

Я закон!

З тіні масивного дзвона повільно вийшла постать.Трістан не поспішав.На ньому більше не було лівреєвої служки.Він був у своєму темному плащі,а на руків'ї ножа,що виблискував у світлі місяця,палала червона стрічка.

Закон не вбиває невинних заради перстня,Оларіку,голос Трістана був спокійним,і цей спокій лякав більше за будь-який крик.Закон не топить матерів у річці.Грімм примружився,впізнаючи риси обличчя через роки.

    Ванлесс? прошепотів він,і в його очах спалахнув жах.Останнє щеня...Ти мав здохнути від голоду разом із братами!

   Я і здох,Трістан зробив крок вперед.Той хлопчик помер на цій площі п'ять років тому.Тепер перед тобою лише борг.Сім життів моїх братів.Моя мати.Елера.Дев'ять життів проти одного твого.Мені здається це несправедлива ціна,лорде.

                                Сторінка-18