Бенкет порожнечі продовження

Тиша,що настала,була такою жорсткою,що, здавалося,об неї можна було порізатися.Грімм застиг.Кришка в його руці почала дрижати.Що...що це? прошепотів хтось із гостей.Це якийсь жарт,лорде Грімм?

Оларік дивився на хліб,і йому здалося,що скоринки ворушиться.Що вони ростуть, перетворюючись на кістляві пальці семи померлих дітей.Він бачив червону стрічку,і вона здавалася йому не тканиною,в струменем крові,що витікає з його власної тарілки.

  Геть! закричав він, змахнувши таріль зі столу.Порциляна розлетілася на тисячу друзків.Хліб розкотився по дорогій килимовій доріжці.Хто це зробив?! Грімм кинувся до Трістана,хапаючи його за комір лівреї.

   Ти! Це ти приніс це!

 Трістан підняв голову.Вперше за п'ять років він подивився лорду прямо в очі.Його погляд був пустим,як зимове небо.

   Я приніс те,що ви замовили,мілорде, спокійно сказав він.Хіба не це ви їли останні п'ять років?

Голод тих,хто не мав хліба? Грімм відсахнувся.Він не впізнав Трістана,але він впізнав цей голос,голос самої совісті,яку він намагався втопити.Гості почали підводитися,перешіптуючись.Він збожеволів... почулося з кінця столу.Лорд Оларік остаточно втратив глузд.У цю саму мить в залі згасла половина свічок.Потягнуло холодним вітром,хоча вікна були зачинені.І раптом,у цій неприродній тиші,пролунав звук.

Клац.

Трістан відкрив свій годинник.Один раз.Металевий звук відлунив від високої стелі.Ваша вечеря закінчена,лорде,промовив Трістан так тихо,що почув лише Грімм.Тепер час платити за бенкет.Трістан розвернувся і розтанув у напівтемряві зали,перш ніж варта встигла зрозуміти,що сталося.Грімм стояв посеред розбитих тарілок і розлитого вина,оточений гостями,які дивилися на нього з огидою та страхом.Він був один.Сім скоринок хліба під його ногами здавалися непереборною стіною.Його репутація була мертва.Його розум був розбитий.Залишилося лише одне,остання зустріч на вежі.

                               Сторінка-17