Смак попелу на золотій тарілці

 Замок лорда Грімма височів над Грівендором,наче застиглий крик із каменю.Його стіни були товстими,в варта,численною,але для Трістана,який п'ять років вивчав мистецтво бути тінню,це була лише чергова головоломка.Він знав те,чого не знали молоді охоронці:старі дренажні канали,що виходили до річки,була решітка,але іржа за пів століття перетворила залізо на труху.Трістан прослезнув усередину крізь сморід і темряву підземель.Він рухався беззвучно, наче дим.Його серце билося рівно,підлаштовуючись під ритм кроків варти на поверхах вище.Він не був тут гостем,він був відлунням минулого,яке прийшло за своїм боргом.Лорд Оларік Грімм щойно повернувся до свого кабінету.Вечір був вдалим:він підписав новий указ про податок на сіль,який мав поповнити його скарбницю ще на кілька тисяч золотих.Лорд почувався великим.Він підійшов до масивного дубового столу,на якому стояла кришталева карафа з його улюбленим вином і таріль зі свіжими фруктами.Він сів у крісло,відкинув голову і заплющив очі, насолоджуючись тишею замку.Але тиша була якоюсь... неправильною.Вона була занадто густою.Грімм розплющив очі й тягнувся за келихом,але його рука замерзла на півдорозі.Прямо посеред його ідеально чистого столу,поруч із державними паперами,лежало щось чужорідне,Сім сухих,чорних скоринок житнього хліба.Вони були викладені в ідеальну лінію,наче маленькі труни на білому снігу.А поверх них,поперек усіх семи,лежала одна єдина червона нитка,тонка,як слід від капіляру,що лопнув.Оларік відчув,як холодний піт виступив на його потилиці.Варта! крикнув він,але голос зірвався на хрип.Хто тут був?

  Він схопив одну із скоринок.Вона була твердою,як камінь.Вона пахла пліснявою і застарілим горем.У його пам'яті на мить спалахнуло обличчя бідної жінки,що колись стояла біля його воріт,але він відмахнувся від цього спогаду,як від настирливої мухи.Двері відчинилися,і в кабінет влетіло двоє гвардійців. 

  Мілорде?Що сталося?

   Хто заходив сюди?! Грімм вказав  тремтячим пальцем на хліб.Хто підкинув це сміття на мій стіл?

    Гвардійці перезирнулися.Вони стояли біля дверей весь вечір.Ніхто не приходив.Вікна були зачинені на засуви зсередини.Камінь палав,і навіть кішка не змогла б прослизнути повз вогонь.Нікого не було,мілорде...Ми присягаємо...

   Грімм змів хліб зі столу на підлогу.Його обличчя почервоніло від люті,яка приховувала тваринний страх.Охорону подвоїти! Обійти кожен куток! Якщо я знайду того,хто це зробив,він благатиме про смерть.

                                         Сторінка-15