Кузня тіней

Минуло п'ять років.для Грівендора це був лише час чергової посухи та нових податків лорда Грімма.Для Трістана Ванлесса це була вічність,проведена в пеклі,яке він сам собі обрав.Після смерті Наомі Трістан спалив їхню стару хату.Він дивився,як вогонь пожирає солом'яну стріху,наче сподівався,що полум'я випалить і біль у його грудях.Коли залишився лише попіл,він пішов на схід,де гори зустрічалися з морем,туди,де жили люди,чиї імена не записували в церковні книги,найманці, контрабандисти та "чистильники".Перші два роки він вчився бути невидимим.Старий майстер ножів,чоловік із порожнім оком і порізаними руками,навчив його головному:"Якщо ти хочеш убити лева,ти не повинен ричати.Ти маєш стати травою під його лапами".Трістан змінився.Його плечі розширилися,руки стали скупими й точними,наче у хижого кота.Очі,колись повні тепла для Елери,перетворилися на два холодні скельця,в яких застигла вічна зима.Він більше не розмовляв без потреби.Його голос став ніж із довгим тонким лезом, руків'я якого він обмотав тією самою червоною стрічкою.Вона вицвіла, просочилася пилом і кров'ю його перших замовлень,але кожен вузол на ній був обіцянкою.Він став "Привидом".Його наймали,коли треба було прибрати людину в замкненій кімнаті,не залишивши жодного сліду,окрім зупиненого серця.Трістан не брав золота,він брав лише стільки,щоб купити їжу та інформацію про лорда Оларіка Грімма.

                                   Сторінка-13