Гуркіт заліза,шепіт води продовження

Повернення 

 Він увійшов у Грівендор на світанку, змішавшись із натовпом селян,що везли овочі на ринок.Місто не змінилося,той самий сморід,той самий страх у поглядах перехожих.Трістан був у багатошаровому темному плащі,під яким ховав арсенал ножів і свій головний скарб батьківський годинник.Годинник усе ще мовчав,лежачи біля серця,наче чекав на свій час.Зустріч відбувалася випадково на тій самій ратушній площі.Почувся знайомий гуркіт коліс.Юрба звично розтупилася,схиляючи голови в удаваній пошані.Карета лорда Грімма зупинилася біля входу до ратуші.Трістан завмер у затінку колони,натягнувши каптур глибше.Його пальці автоматично лягли на руків'я ножа з червоною стрічкою.Дверцята відчинилися.З карети вийшов Оларік Грімм.Він став старшим а не слабшим.Його обличчя було таким же гордовитим,а на вказівному пальці все так само виблискував золотий перстень-печатка.Лорд зупинився, щоб поправити рукавичку,і на мить його погляд ковзнув по натовпу.Серце Трістана вдарило в ребра,наче хотіло розбити грудну клітку.Кров зашуміла у вухах,закликаючи кинутися вперед, встромити сталь у це сите горло просто зараз,на очах в усіх.Його м'язи напружилися, як стиснута пружина.Але він зупинився.Він побачив, як Грімм спокійно посміхається своєму раднику.Лорд був абсолютно впевнений у своїй безпеці.Він навіть не пам'ятав імені дівчини,яку стратив,чи старої жінки яку втопив.Для нього Трістан був просто частиною сірої маси під ногами.

Ні,подумав Трістан,примушуючи себе розслабитися.Його дихання стало рівним."Занадто багато свідків.Занадто швидка смерть.Ти не встигнеш злякатися, Оларіку.Ти не встигнеш згадати сім смертей моїх братів.Я не дам піти тобі так легко".Трістан повільно відпустив ніж.Він провів пальцем по склу годинника через тканину плаща.

  Ще не час, прошепотів він ледь чутно.Він розвернувся і зник у провулку,наче привид яким він і став.Його полювання почалося.Тієж ночі в кабінеті лорда,на його дорогому столі, з'являється сім сухих скоринок хліба.

                              Сторінка-12