Золота отрута

Тиждень минув як уві сні.Трістан працював подаійно,аби відкласти бодай кілька мідяків на ліки для Наомі,а вечором вони з Елерою зустрічалися біля старої верби на околиці міста.Червона стрічка на його зап'ясті стала для нього талісманом,щоразу,коли він торкався її,холодний камінь Грівендора здавався трохи теплішим.Але в четвер вранці небо затягнуло важкими,залізними хмарами.Повітря було густим і нерухомим,наче саме місто затамувало подих перед бідою.Трістан саме розвантажував воза з сіллю,коли почув крики,що доносилися з боку кварталу ремісників,місця де Елера жила разом зі своєю старою тіткою.Серце Трістана пропустило удар.Він кинув мішок, не зважаючи на лайку наглядача,і кинувся бігти.Коли він завернув за ріг в його погляді відкрилася картина,від якої кров застигла в жилах.Біля маленького будиночку Елери стояло троє гвардійців у чорних лівреях лорда Грімма.Їхні коні важко дихали,випускаючи пару з ніздрів.Саму Елеру  двоє солдатів грубо тримали за лікті,витягнувши її на бруківку.Її золоте волосся,яке Трістан так любив гладити,було розпатлане, в обличчя,було смертельно блідим.

  Що тут коїться?! закричав Трістан, намагаючись прорватися крізь коло роззяв,що зібралися навколо.

     Відпустіть її!

 Один із гвардійців, кремезний чоловік із холодними очима,перегородив йому шлях важким руків'ям списа,спершись Трістану в груди.

  Стій на місці,голодранцю якщо не хочеш скласти їй компанію в підземеллі, сказав він.

   Вона нічого не зробила! Трістан рвався вперед бачачи сльози на очах Елери.Елеро!

    Трістане допоможи! крикнула вона,її голос тремтів від жаху.Вони кажуть...вони кажуть що я вкрала.

                         Сторінка-7