Епілог

Липневі дні в Гранд-Форксі спекотні і сухі. Природа наче вибачається перед людьми, що обрали цей штат своїм домом, за холодні зими і дощові весни, туманні осені і ранні снігові перемети, і влітку влаштовує їм ледь не тропічну спеку.

Та бувають влітку і свіжі, прохолодні дні, коли хмари затуляють пекуче сонце, а з півночі дме свіжий вітер. І спека відступає, змінившись прохолодою, даруючи відпочинок.

в один з таких днів наприкінці липня двері ліфту в будівлі департаменту поліції міста Гранд-Форкс відчинилися зі звичним тихим скрипом, випускаючи зі своєї металевої кабіни високого худорлявого чоловіка з сивим волоссям, холодним поглядом і стрімкими рухами, трішки обмеженими плечовим ортезом, що надійно фіксував його ліву руку до тіла.

Він зупинився за стійкою з живими рослинами, яка відмежовувала зону біля ліфта від основного простору робочої зали департаменту, уважно оглянув приміщення, розділене невисокими перегородками на робочі міні-офіси і повільно, з видимим задоволенням зітхнув. Так зітхають люди, які повертаються додому після довгої вимушеної відсутності. Спочатку повільний вдих, ніби для того, аби увібрати в легені повітря, наповнене знайомими і такими рідними ароматами, а потім — іще повільніший видих, з яким тіло покидає не лише вуглекислий газ, а й втома.

— Бос! — розмірений гул голосів перекрив радісний скрик Джима Брока, що саме підвівся, аби перекласти папку з документами.

На цей голос від моніторів синхронно відвернулося чимало голів. Хтось помахав рукою, вітаючи колегу, хтось підвівся, аби підійти і потиснути йому руку. Але всіх випередив Колін Сміт, що, не зважаючи на свій високий ранг, мало не підбіг до детектива Малкольма, аби бути першим.

— Босе, яке щастя! ти прийшов врятувати мене від тих гадів фбрівців? Скажи, щоти мене врятуєш! Вайт просто нестерпний, ми вже просили Еріку підстрелити і його… Ой, вибач!

Малкольм тихо розсміявся і приобійняв Коліна здоровою рукою.

— І я тебе радий бачити, але, боюся, тобі доведеться розбиратися з Вайтом самостійно. Я ще на лікарняному.

— До речі, так, ти ж мав виписуватися лише наступного тижня! — раптом пригадав Колін. — Що ти тут робиш? Тебе відпустили раніше?

— Я сам себе відпустив, — гмикнув Малкольм і простягнув руку Джимові Броку, що несміливо тупцював поряд. — Ти молодець, стажере. Колін розповів, як ти відкопав усі докази, це дуже добре.

— Дякую, бос, — Джим розплився в посмішці, — Я просто зробив, що вмію…

— Часом це саме те, що потрібно робити, — посміхнувся Малкольм. — Привіт, Метью! Радий бачити…

Він відволікся,аби привітатися із знайомими, тож Джимові і Коліну довелося трішки почекати. Та щойно потік бажаючих потиснути руку детективові закінчився, як пролунав гучний голос директора Брауна.

— Малкольм, тільки не кажи, що ти вже на роботі!

— Ні, директоре, ще ні, — хмикнув той.

— Зайди до мене після того, як усі тебе пообіймають, — пирхнув директор Браун і зник в своєму кабінеті.

— Буквально учора він сказав, що прострелить тобі друге плече, якщо ти після лікарняного не підеш у відпустку, — пошепки повідомив Колін.

— Плітки? — так само тихо поцікавився Малкольм.

— Еріка мовчить, тому усі думають, що ви героїчно захищалися і були поранені Бренданом Кімом у перестрілці, — дуже серйозно доповів Джим.

— Ой, — зітхнув Малкольм. — Тепер у цієї лисиці є на мене компромат… Все, розмови потім, піду до директора… До речі, а де сама міс Мур?

— У себе, — відповів Колін. — Ми чекатимемо, босе!

Без зайвих очей підлеглих директор Браун був красномовнішим.

— От і тебе підстрелила Еріка, — захихотів він, щойно Малкольм переступив поріг. — Не лише мені ходити зі шрамом від неї. Попереджаю: перед дощем суглоб вивертатиме, тому готуйся розоритися на мазях. Не бери на травах — смердять нестерпно.

— Кажуть, ніхто не знає, що то вона, — між іншим гмикнув Малкольм і всіся у крісло. — Це погано, тепер вона має мій секрет.

— Вона хороша, Джеку. Просто дай їй шанс.

\ — Вона таки дійсно хороша, — серйозно кивнув Малкольм. — А щодо шансу… Я вже давав їй один, вдруге…

— Вона вже не та, що була раніше. Стала спокійнішою

. Мудрішою!

— Психологом, — докинув Малокльм. — Ти ніби сватаєш мені її!

— Частково, — загадково посміхнувся директор. — Вона таки може бути хорошим детективом, Джек, може ж!

— Вона і є хороший детектив, — зітхнув Малкольм.

— Сам знаєш: запрягати скакуна у віз — злочин проти природи. Дай їй другий шанс, гаразд?

— Чи захоче вона ним скористатися? — сумно посміхнувся Малкольм, роздивляючись старе фото на столі директора Брауна. — Ми не можемо вирішувати за неї…

— Зайди до неї перед тим, як повернешся в лікарню, — кивнув директор Браун. — Бо я заберу в тебе жетон, якщо ти не долікуєшся як слід.

— Аби друге плече не прострелив, — пирхнув Малкольм.

— Все, геть з мого кабінету! — розреготався директор. — Геть! Бо я таки прострелю тобі і плече, і коліно!

— Мені погрожують, — удавано налякано зойкнув Малкольм і підвівся з крісла. — Гаразд, Джеремі, був радий тебе побачити. Ще зайду. Просто в гості!

— Не раніше, ніж тебе випишуть з лікарні! — махнув той рукою. — Зайдеш до Еріки?

— Не раніше, ніж випишусь з лікарні, — передражив його Малкольм.

Дружньо підсміюючись одне з одного, директор Браун і детектив Малкольм спустилися аж до парковки, де на детектива чекало таксі, аби відвезти його назад до лікарні. І жоден з них не помітив, як з вікна за ними спостерігала тендітна жінка з платиновим волоссям, що причаїлася за шторою.

Або ж вони просто вдавали, що не помічають її…