Розділ 42. Брудні секрети Крістофера Вокера ч.1

В кімнаті для допитів департаменту поліції в Гранд-Форксі, Північна Дакота, царювала гнітюча і лунка тиша. Чоловік за столом навпроти величезного, на пів стіни, дзеркала мовчав, ніби води набрав до рота. Його адвокат, що спочатку був вельми красномовним і багатослівним, теж не поспішав порушувати мовчання, що зависло між ними двома з одного боку столу — і молодою жінкою, що сиділа спиною до дзеркала і уважно дивилася одразу на обох, і ні на кого конкретно.

Еріка Мур проводила допит. Третій допит Крістофера Вокера, що тривав вже другу годину. Після того, як Крістофера Вокера по черзі допитали Колін Сміт та директор Джеремі Браун, за справу взялася психологиня, що попередні два допити уважно спостерігала з “акваріума” за тим, як спадкоємець мільйонера старанно уникав прямих відповідей на не менш прямі питання.

Адвокат Вокера, малоприємний містер Дрю, спочатку спробував натиснути на Еріку, вбачаючи в тендітній жінці кого завгодно, але не компетентного спеціаліста, але швидко змінив свою думку, варто лише було їй продемострувати виписки з офшорних рахунків Крістофера Вокера.

— Не відповідай ї! — гаркнув тоді містер Дрю. — Мовчи!

— О, так, містере Вокер, мовчіть, — хижо вишкірилася Еіка. — Мовчить і дайте нам зробити свою роботу. А саме — довести вашу причетність не лише до фінансових махінацій, а й до вбивства у квартирі, яку ви орендуєте зі своєю дружиною у Сан-Франциско її брата, Клайва Девіса. А як мовчатимете й далі — то й до причетності вас особисто до зникнення вашого батька, Лайонела Вокера. Це я мовчу про викрадення його яхти, містере Вокере. Мовчить, слухайтеся свого адвоката, що дере з вас п’ять сотень на годину. А поки в мовчите, подумайте про те,що зараз в лікарні з величезною діромахою і майже критичною втратою крові намагається одужати детектив Малкольм. А якби він трішечки почекав, то ми би взяли ваших вбивць просто на місці злочину, біля вашого ще теплого тіла. І вам би не довелося відповідати на мої питання.

Після цього монологу в кімнаті для допитів і запанувала тиша.

Вочевидь, Крістофер Вокер обдумував почуте. Його обличчя спохмурніло, а руки, що до цього вільно лежали на столі, зникли під стільницею. І Еріка готова була закластися на свою платню за три місяці, що він нервово стискав пальці, намагаючись не виказати свого хвилювання.

— Я не винен! — пробурмотів Кістофер Вокер врешті. — Я не винен, ви ж самі бачили: це мене хотіли вбити!

— Прошу внести цей факт в протокол допиту! — вклинився адвокат. — Мій підопічний був жертвою спроби вбивства, і саме ви, мем, є свідком…

— В чому саме ви не винні, містере Вокер? — ігноруючи правозахисника, лагідно запитала Еріка. — У фінансовій афері? У викраденні яхти? У вбивстві? Чи в причетності до зникнення вашого батька? Навіть не знаю, що з цього жахливіше, — вона відхилилис на спинку стільця, усім своїм виглядом демонструючи небажання бути хоч скільки близько до Кріса Вокера. — Я би поставила на перше місце в цьому чарті вбивство, але ж справа стосується зникнення батька, рідної людини…

— Тебе розводять на емоції! — пискнув адвокат, але одного погляду Вокера було досить, аби він здувся і ледь чутно промовив, — Я хочу допомогти!

— Твоя допомога мені лише шкодить! — вибухнув гнівом Крістофер Вокер, ляснувши долонею по столу. — “Мовчи, мовчи”! — передражнив він писклявий голос адвоката. — Я так до електричного стільця домовчусь!

— В нашому штаті немає сммертної кари, — автоматично виправв його містер Дрю, а потім просто махнув рукою. — Ой, роби, що хочеш! Хочеш себе занапастити — роби це без мене!

— Ну й до побачення! — гаркнув Вокер. — Гроші зекономлю, все рівно від тебе ніякого зиску!

Містер Дрю демонстративно відсунув свій стілець і попрямував до дверей, зиркнувши з-під лоба на Еріку.

— Проведіть містера Дрю до виходу, — кивнула вона дзеркалу і знову зосередилась на Крістофері. — Отож, містере Вокер, ви,схоже, добре обдумали мої слова, чи не так?

Він похмуро роздивлявся стіл перед собою, не підводячи очей і не відповідаючи на її запитання, аж доки адвокат не вийшов з кімнати для допитів у супроводі Джима Брока. І лише тоді він важко зітхнув і почав говорити.

— Я не хотів, щоб усе так склалося, — його голос був глухим і стомленим. — Я дійсно не хотів, щоб усе було так, як воно тепер є. Якось все пішло під укіс і перетворилося на кошмар…

— А чого ви хотіли, Крісе? — тихо запитала Еріка. — Яким був план?

— Та не було ніякого плану, якщо чесно… — сумно посміхнувся він. — просто одного дня я витягнув у батькової фірми купу грошей і вивів їх в офшори…

— Це було після вашої сварки з батьком? Тієї самої, після якої ви з дружиною поїхали з родинного особняка?

— Ви й це знаєте? — гмикнув Кріс. — Так, тоді… Я був ображений на батька, злий. Мені хотілося якось йому насолити, тому я зробив таку дурницю. Присягаюся, вже увечері я пошкодував про це, але Джулі… Вона сказала, що я маю право на ці гроші. Батько ж хотів навіть позбавити мене спадку після тієї сварки… Але не позбавив, і навіть рахунки не закрив. Та квартира… Її й досі оплачують, уявляєте?

Еріка кивнула, спостерігаючи за виразом суму і сорому на обличчі Крістофера Вокера. Чи був він награний? Чи молодий чоловік і справді шкодував про втнуте ним з дурості і образи? Вона вирішила мовчати і спостерігати, дозволивши Крісу розповідати те, що він хотів розповісти.

— Тоді я ще вірив Джулі, — продовжив між тим Крістофер. — Вірив у її почуття до мене. Так, ми сварилися, ви, напевне, знаєте і це. Али ми потім мирилися. БУрхливо мирилися… Це було… Навіть не знаю, як це описати, але я дихати без неї не міг.

— Навіть коли били її? — не втрималась від запитання Еріка.

Він смикнувся, підвівши здивований погляд на жінку перед собою. Кліпнув кілька разів, ніби людина, яка щойно прокинулася, і повільно запитав:

— З чого ви вирішили, що я бив Джулі?

— Сусіди чули крики і звуки ударів, вони дали свідчення…