Розділ41. Біг по спіралі

— Не погіршуй своє становище, хлопче! — спокійно промовила Еріка, холоднокровно тримаючи пістолет у руках. — Напад на поліцейського може коштувати тобі життя, ти ж в курсі?

— В Північній Дакоті смертна кара не передбачена законом, — вишкірився Кім і ще тісніше притиснув пістолет до скроні Малкольма.

— Я тобі говорила про вирок суду? — від посмішки в Еріки засудомило щелепи, та вона тримала її, внутрішньо ціпеніючи від жаху. — Я тобі влаштую замість судове слідство, якщо ти зараз же не відпустиш шию детектива Малкольма.

— Я вб’ю його! — гаркнув Кім, ховаючись за детективом. — Присягаюся!

— Не вб’єш, — Еріка плавно перемістилася трішки убік, змусивши й Брендона почати рухатися. — Він — твоя єдина надія вийти звідси живим! Зашкодиш йому — я прострелю тобі пахову артерію і спостерігатиму, як ти стікатимеш кров’ю.

Кім смикнувся, прибираючи ноги з поля зору Еріки. ВІн панікував, не розуміючи, як діяти проти жінки, що зовсім його не боялася і на яку не діяли його погрози.

— Брендоне, не треба! — збоку благально зойкнула Джулі, та Еріка не могла дозволити собі розкіш звертати увагу на цю жінку.

Її погляд намертво прикипів до очей Малкольма. Вона намагалася прочитати те, що він хотів їй сказати поглядом, що вже ставав каламутним і порожнім. Рука Кіма перетискала йому горло, і від нестачі кисню от-от мала початися асфіксія. Спостерігати це було важко, а спинити — практично неможливо.

Це було вже. Давно, п’ятнадцять років тому. Злочинець виявився спритнішим за детектива. Табельна зброя, приставлена до скроні свого власника, больовй прийом на задушення, каламутний погляд навпроти і один шанс з десяти влучити в того, хто прикривається твоїм напарником, мов живим щитом.

Вони вважали, що взяли Цирульника. Вони вірили, що цей чоловік, що приставив ножа до горла темноволосої молодої красуні в глухому закутку вулиці — той, хто їм потрібен. Вони не підозрювали в ньому вмінь і навичок, що дозволили йому скрутити Джеремі Брауна і виставити поперед себе.

— Не дуркуй, хлопче! — Еріка пам’ятала, як дзвенів напругою голос Малкольма. — Не погіршуй свого становища! Опусти зброю і відпусти його. Ми поговоримо…

— Я не піду до в’язниці! — тоді зловмисник панікував, його руки тремтіли і курок міг натиснутися випадково.

— Босе, я можу його зняти, — вона була молодою і амбітною, вона була самовпевненою дурепою, що вірила у власну виняткову влучність. — Я зможу!

— Ні, зачепиш Джеремі, — Малкольм повільно покалав на землю свій пістолет. — Хлопче, давай поговоримо!

Вона була навіжена. Їй здалося, що Малкольм відволікає увагу злочинця, аби вона могла спокійно прицілитися. Вона вірила в те, що не промахнеться. І діяла швидко, швидше, ніж зараз. Вона не побачила тоді, як очі Джеремі закотилися від задухи.

Вона побачила, як вони розширилися від шоку, коли куля з її “Глоку” влучила в його плече. І далі, крізь тканини, зв’язки, суглоб — в тіло хлопця, що вирішив погратися в непокору.

Тоді вона носила “Глок” 17 під патрони 9х19 Парабелум, як і той, що тримала в руках нині. Більший і важчий, загрозливий і небезпечний в її умілих руках. Але хто ж знав, що істерично налаштований чоловік смикнеться, потягнувши за собою й Джеремі Брауна? Вона не знала…

— Ти мусила усе розрахувати! — кричав на неї Малкольм. — Ти мусила краще прицілитися!

— Ти зробила те, що не вдавалося жодному злочинцю, — реготав Джеремі, вже потім, після того, як його перевели з реанімації.

Джеремі не тримав на неї зла. А от Малкольм…

Він дивився на неї каламутним поглядом, а до його скроні притискалося дуло його ж власного пістолету…

Як Джеремі Браун, чиє плече вона прострелила навиліт п’ятнадцять років тому, вбивши озброєного нападника одним пострілом. От тільки Джеремі завжди був кремезнішим за худорлявого і підтягнутого Малкольма. А “Глок” 26, який тримала Еріка в руці, мав більшу вогневу міць і зупиняльну дію кулі, аніж його старший брат, “Глок” 17.

“У праве чи ліве?” — вона запитала це з бравурною посмішкою, у кабінеті шефа поліції Боттіно Малкольма Джексона.

“Праве чи ліве” — беззвучно прошепотів Малкольм одними губами і обім’якнув в руках Брендона Кіма. Який тримав вказівний палець не на гачку…

Постріл і крик Джулі Вокер злилися в страхітливий дует. На білосніжній сорочці Малкольма розпливлася червона пляма, надто яскрава і надто кричуща.

Брендон Кім не смикнувся і не скрикнув. Не так, як це показують в кіно, коли актори різко зупиняються, здригнувшись, мов налітають на кам’яну стіну. Він просто в одну мить послабив хватку на шиї детектива Малкольма, дозволяючи тому зісковзнути у траву.

Ще постріл, і ще один. Еріка не дала Брендану й найменшого шансу, аби він підняв зброю, що тримав в руці до останнього. Аж доки третя куля межи очі не звалила його на землю.

— Джексоне! Джек! — Еріка підбігла до детектива, ігноруючи крики Джулі Вокер і перелякану лайку Кріса. — Не здумай помирати, чуєш?

— Я вже думав, ти не здогадаєшся, — він хрипів після прийому на задушення, але посміхався блідими знекровленими губами. — Чорт, забагато крові…

— Я вмію робити тампонаду, — шидко розстібаючи гудзика на його сорочці, пробурмотіла Еріка.

— Здається, я зараз знепритомнію, — пробурмотів Малкольм, надто чітко вимовляючи слова. — Нікому не розповідай…

— Я продаватиму подробиці в управлінні і так розбагатію, — нервово засміялася Еріка, відриваючи смужку тканини від сорочки Малкольма.

Він не відповів. Та його груди здіймалися в такт уривчастому диханню.