Розділ 40. Порожня могила

— Поліція Північної Дакоти! Вас заарештовано! — гаркнув Малкольм, широким кроком виступивши на галявину, що причаїлася позаду лісу, що оточував Качине Озеро непролазною стіною.

У переплетенні гілок, що стікали мало не до землі, та колючих кущів її майже не було помітно. Стежка, що вела до галявини, розміщувалася з боку, протилежного тому, звідки прийшли детектив та Еріка. Крихітний клаптик вкритої травою та білосніжними дзвониками лінеї північної землі в оточенні чагарів, здавалося, зійшов з кадру якогось дитячого казкового фільму. В цьому антуражі гармонійно виглядали би тендітні феї та грайливі лепрекони, та зараз, в момент, коли детектив виступив під сонячне проміння, що вільно падало з небес на землю, там розгорталися набагато драматичніші події, гідні буди відтвореними в нуарних кінодетективах.

Посеред галявини, на краю глибоченької свіжої ями сидів молодий чоловік років тридцяти, в заляпаній кров’ю та брудом сорочці. Його охайно підстрижене каштанове волосся розкуйовдилося, під розпухлим носом засохла кров, що забруднила невелику франтувату борідку, а чуттєві губи були розбиті і скривлені і гримасу болю. Одне око запливло загрозливим багряним набряком і майже не відкривалося, а брова над іншим була розсічена і кволо кровила, заливаючи обличчя темними патьоками. Сліди жорстокого побиття змінили риси цього чоловіка, та в ньому все ще можна було вгадати Крістофера Вокера, загиблого й повсталого з мертвих… аби знов загинути, вже остаточно, на цій галявинці, вкритій квітами і ароматними травами.

Він був зв’язаний. Хоча це було зайвим — його ліва нога була викривлена під неприродним кутом нижче коліна, а брудні штани загрозливо натягнулися довкола його литки, тісно обліпивши набряк від перелому. Кріс Вокер не міг би втекти від своїх катів, що завмерли поруч нього, захоплені зненацька грубим окриком детектива.

Поруч з Крісом стояв Брендон Кім — його обличчя намертво врізалося в пам’ять як детектива, так і Еріки Мур, що причаїлася за заростями верб Бебба, що тісно сплелися гілками, влаштувавши для жінки надійне укриття від випадкових поглядів з галявини. Брендану теж дісталося — кілька синців прикрашали його лице, а на щелепі красувався чи то поріз, чи то глибоке садно. Він тримав в руках лопату, якою до появи детектива копав яму, що мала би стати могилою для Кріса Вокера.

Позаду порожньої могили стояла Джулі Вокер, і в її руках Еріка побачила пістолет, націлений на Крістофера Вокаре, її нібито коханого чоловіка.

— Джек? — шоковано ахнула вона, ніби Малкольм був останньою людиною, котру вона чекала побачити тут.

— Детектив Джексон Малкольм, — холодно відрізав він, без вагань наставляючи на неї пістолет. — Зброю на землю! Негайно!

— Це не те, що ти подумав, — усі різкі нотки з голосу молодої жінки зникли миттєво, він лився, ніби тепла вода у спокійному струмку. — Джек, благаю, дозволь мені пояснити…

— Поясните в кімнаті для допитів, місіс Вокер, — детектив говорив холодно і уривчасто, не відволікаючись ні на що. — Зброю! На! Землю!

— Гаразд, гаразд! — на обличчі Джулі проступив не прихований жах, вона запопадливо відступила назад і похапцем поклала пістолет на землю перед собою.

— Лопату теж! — кивнув Малкольм Брендану. — Повільно поклади її і відійди на три кроки назад. Молодці. Еріко, виходь!

Це був наказ, і Еріка вийшла на галявину, сторожко озираючись навсибіч. Це було зайве — якби ще хоч одна людина зачаїлась в гущавині лісу, то Малкольм би вже лежав на землі з простреленими грудьми. А він й досі лишався на ногах, обезброївши зловмисників.

Еріка плавно, як вчили, наблизилась до Джулі широким напівколом, тримаючи Брендана Кіма в полі зору. Без зайвих слів і метушні обшукала, а потім застібнула на її зап’ястках наручники. І лише потім поглянула на Крістофера Вокера, що сидів на землі і з виразом безмежного полегшення і зачудування спостерігав за усім, що відбувається. Ніби перед ним здійснювалося диво, свідком якого він випадково став, і до його свідомості так до кінця й не доходило, що саме бачать його очі… Око, єдине вікрите око, вщент переповнене острахом, болем і слабким вогником надії на щасливий фінал цього фільму жахів, в який він потрапив наяву.

— Господи, дякую вам! — піймавши погляд Еріки, залепетав Крістофер, намагаючись відсунутись далі від краю своєї могили, що більше йому не знадобиться. — Дякую вам, дякую…

— Сер, тримайте себе в руках, — лагідно промовила Еріка. — Дайте нам зробити свою роботу.

Вона не зводила очей та приціл з Брендона Кіма, що гнівно роздував ніздрі, непорушно стоячи навіддалі. Вона знала — Малкольм сам обшукає його і закує в наручники. Якщо щось залишалося незмінним в цьому світі, то це принципи детектива, одним з яких був принцип недопущення поліціянтки до підозрюваного-чоловіка, аби убезпечити її від можливої агресії. Ось і зараз, переконавшись, що Еріка тримає Кіма на мушці, Малкольм рішуче попрямував до чоловіка, діставши наручники з кишені штанів.

— Без дурниць, хлопче! — попередила Брендона Еріка. — Я не вагатимусь!

Якась підсвідома тривога роздирала її зсередини. Кім виглядав надто спокійним, хоча його очі і міцно стиснуті щелепи аж кричали про готовність діяти. Як і напружене, готове до ривка, тіло. Він нагадував необ’їждженого коня, що нашорошив вуха і стоїть нерухомо на тремтячих ногах, готовий тікати, щойно людина з сідлом підійде ближче.

Все сталося миттєво. Секунду тому Малкольм підняв ногу, аби ступити ще один крок уперед, скоротити відстань, аби дотягнутися до Кіма. А вже за мить, коротшу за ту, що буває між ударами серця, його пістолет опинився в руці злочинця, наручники, виблискуючи в променях сонця, впали в траву, а сам він опинився між Бренданом Кімом і Ерікою у вигляді живого щита, зафіксований підступним больовим прийомом, не маючи можливості повноцінно вдихнути повітря.

— Кинь пістолет, дурепо! — голос в Кіма дзвенів напруженою рішучістю і безмежною злістю. — Кинь, інакше я винесу йому мізки!