Розділ 38. Містер Байєр

— Сер, я хочу лише поставити вам декілька запитань, от і все, — детектив Малкольм втомлено сперся стегном на перила ганку і начепив найлюб’язнішу із своїх посмішок. — Лише кілька питань, сер, і ми поїдемо геть.

Та Еріка бачила, як важко йому було тримати себе в руках. Вони вже другий день стирчали в цьому сонному Боттіно, шукаючи відповіді на питання, які варто було поставити ще три тижні тому. І весь цей час шеф поліції Джексон радше заважав, аніж допомагав їм в цьому. Він не шкодив, але його методи роботи дратували, а нескінченне базікання заважало зосередитися. Врешті, коли шефа поліції Боттіно викликали на місце аварії, і Еріка, і детектив зітхнули з полегшенням. Так само, як і підлеглі шефа Джексона, що підбадьорливо посміхнулися одне одному і гостям їхнього відділку.

Чи то так співпало, чи відсутність Малкольма Джексона під одним дахом із детективом таки мала терапевтичну дію, але буквально за кілька хвилин з'ясувалося, хто саме пригнав “Опель” Джулі Вокер до виїзду з Боттіно у ніч її першої втечі. І тепер детектив Малкольм і Еріка Мур стояли на ганку невеличкого будиночку поряд з готелем “Чотири сезони” і намагалися вмовити немолодого лисуватого чоловіка не хвилюватися, не боятися, а спокійно поспілкуватися з детективом.

— Сер, не хвилюйтесь, вас ні в чому не звинувачують, ми просто шукаємо жінку, що зникла, — Еріка м’яко відсторонила Малкольма, зазирнула в очі чоловікові. — Можливо, їй загрожує небезпека, і ми маємо її врятувати, адже це наша робота…

— Їй може щось загрожувати? — несподівано скинувся господар будинку. — Гаразд, я… Так, ми можемо поговорити. Заходьте!

Він відступив убік, повільно пересуваючи ноги, ніби йому заважав біль. Він був не надто старим, близько шістдесяти, але страшенно втомленим, навіть змученим.

— Отже, вас звуть Джон Байєр, так? — ігноруючи напружений погляд Малкольма, запитала Еріка, крокуючи услід за чоловіком.

— Так, саме так, — він жестом запросив своїх неочікуваних гостей сісти, й сам мало не впавши в крісло у вітальні. — Перепрошую, ноги зовсім заслабли. Артрит… Так, я Джон Байєр.

— Вам знайома ця жінка? — Еріка простягла йому фото Джулії Вокер.

— Це вона може бути в небезпеці? — голос Джона Байєра був приглушено-напруженим від ледь стримуваних емоцій, а погляд — вщент переповнений болю.

— Боюся, що так, — стишила голос еріка і лагідно нахилилася до нього ще ближче. — Ви її знаєте, сер, — вона більше не питала, зазираючи в очі Джона Байєра. — І ви хвилюєтеся за неї. Скажіть нам, сер, де її шукати і ким вона вам приходиться?

— Якби я знав, де її шукати, — голос чоловіка тремтів, а погляд намертво прикипів до фото Джулі. — Я не знаю, куди втекла моя дружина, не знаю, міс…

— Джулія Вокер — ваша дружина? — ахнула Еріка.

Джон Байєр врешті відірвав погляд від розглядування фото і здивовано поглянув спочатку на неї, а потім на детектива.

— Ні, міс. Джулія Вокер? — пирхнув він обурено. — Я не знаю ніякої Джулії Вокер. Це моя дружина, Реджіна Байєр! І вона мусила втікати від свого колишнього чоловіка, який знайшов її навіть тут.

***

— Ти хоч щось розумієш? — Еріка озирнулася на детектива, що сидів за кермом свого “Ель Каміно”, на якому вони приїхали в Боттіно, оскільки старий пікап мав набагато кращі характеристики, аніж службовий “Додж”, що лишився стояти в гаражі Малкольма.

Сам детектив, здавалося, був цілком спокійним. Після розмови з містером Джоном Байєром, він, здавалося, повністю опанував себе. Холодний погляд його сіро-блакитних очей, був направлений вперед, а тонка лінія міцно стиснутих губ говорила про рішучість. Він ніби склав в своїй голові пазл, і картинка збіглася з реальністю. І це усвідомлення приглушило вирування люті в глибині його душі.

А от Еріка, натомість, остаточно заплуталась, і тепр дивилася на свого колишнього наставника з безпорадністю, шукаючи відповіді на усі ті питання, що виникли в неї, саме в нього.

Малкольм зітхнув, перевівши погляд на міс Мур, криво посміхнувся і промовив:

— Розумію. Не до кінця розумію, чому все це і де Лайонел Вокер, але в цілому так, я бачу загальну картину.

— Поділишся? — Еріка нахилила голову до плеча, з цікавістю зазираючи в очі Малкольму.

— Пізніше, — гмикнув він і завів двигун. — Зараз нам варто відшукати Брендана Кіма. І бажано до того, як його спіткає доля Клайва Девіса.

— Думаєш, він вже мертвий? — глухо запитала Еріка, пристібаючи пасок безпеки.

Замість відповіді детектив перемкнув швидкість і направив “Ель Каміно” по Тринадцятій Норд-Іст в бік Муніципального аеропорту Боттіно, вгору до Черепашачих Гір. Еріка тихенько зітхнула і приготувалася терпляче чекати розв’язки, до якої, беззаперечно, мчав їх криваво-червоний пікап детектива.