Розділ 37. Право чи ліво?

— Отож, ця фіфа не така вже й жертва, — гмикнув шеф поліції Боттіно Малкольм Джексон, задоволено шкірячі білосніжні акулячі зуби. — От вона мені ще того разу не сподобалась, коли вдавала з себе підстрелену!

Еріка Мур непомітно зкосила погляд на Малкольма, що мовчазною статуєю стовбичив коло вікна кабінету шефа поліції і споглядав яскравий захід сонця над Чарепашачими Горами, вдаючи, що його не цікавлять ні присутні поряд із ним люди, ні реальність в цілому. Та вона надто добре його знала, аби пропустити кам’яну напруженість плечей під тонкою тканиною піджаку, чи ідеально рівну спину детектива, що тримав емоції під цілковитим контролем.

Вона поїхала в Боттіно із ним. “Тобі потрібен експерт з брехні, Джексоне! — так сказала вона в Гранд-форксі, коли Колін Сміт збирав речі, аби перехопити “Королеву Реджіну” у порту Сієтла. — Ти не повинен працювати над справою сам”.

“Не маленький” — так відповів їй детектив, але не мав інших заперечень, коли Еріка закинула на заднє сидіння свою сумку з “джентльменським” набором, адаптованим під потреби леді.

Брендана Кіма в містечку вже не було. Свідки, яких знайшов для Малкольма його дзеркальний тезка, в унісон повторювали одне: він на когось чекав у клубі, судячи з його розмови телефоном, випадково підслуханої барменом, Кім чекав на жінку. Однак спілкувався він із чоловіком, невідомим, оскільки імені свого співрозмовника Кім жодного разу не назвав. “Він нервувався перед зустріччю, по телефону сказав, що “вона” знову створює проблеми, але його вже це дістало і він буде вирішувати усе радикально” — пригадав бармен.

Камера на вході в заміський клуб зафіксувала момент, коли Брендан Кім сів у авто, що припаркувалося навіддалі. Запис з камери переслали в Гранд-Форкс, але навіть магічні прийоми цілої команди комп’ютерників з лабораторії під керівництвом Джима Брока, що підганяв їх, не поліпшили якості. Усе, що змогли дістати із запису, це частковий номер сірого “Форда” з кодом Північної Дакоти та розмите зображення жінки за кермом — довгокосої білявки в сонцезахисних окулярах. Авто рушило вище у гори, поліцейські подали його орієнтування в розшук.

Але Брендан встиг втекти.

І тепер Еріка жалкувала, що напросилася із Малкольмом, тому що вона залишилася сам-на-сам із роздратованним тигром, якого смикав за хвоста шеф місцевої поліції, підкидаючи хмизу різноманітних версій в вогнище тихої люті детектива.

— Я думаю, вони посварилися із спільниками, — продовжував між тим шеф Джексон. — Скарби, грошові питання… Не поділили свою частку і почали стріляти…

— У вас є докази? — перебив його детектив. — Якщо є, то я залюбки на них погляну.

— Це цілком логічна версія, і я нутром відчуваю…

— Нутро може й помилятися, Майку, — врешті відвернувся від вікна Малкольм. — Часом воно несе нісенітниці, просто тому, що може це робити. Ми оперуємо фактами. І в даний момент вони вказують на Кіма, як на злочинця. Не на Джулію Вокер, а на її покійного брата і його друга. Ви підозрюєте сестру в тому, що вона вбила брата?

— Але ж ви підозрюєте брата у тому, що він намагався вбити сестру? — огризнувся шеф Джексон, і Еріка голосно застогнала.

— Джентльмени, ви граєте в теорію, а нам час перейти до практики! — різким тоном вигукнула вона. — Чи вже з’ясовано, хто саме підігнав Джулії авто від мотелю до того місця, де вона на нього чекала після втечі з лікарні? Чи опитано місцевих вздовж дороги, якою поїхало авто з невідомою і Кімом? Ви тут жонглюєте версіями, а треба діяти!

— Ого, а я думав, ви її з собою для краси взяли, — зухвало відповів шеф Джексон.

Малкольм розсміявся, майже весело і дуже несподівано для Еріки.

— Не жартуй із нею, Майк, ця краса тебе вб’є і не скривиться. Міс Мур тобі не тендітна квіточка, чи не так, Еріко?

Вона здивовано вигнула брову, не до кінця розуміючи, чому Малкольм відповів саме так, але, про всяк випадок, повільно кивнула і лагідно провуркотіла:

— В яке плече стріляти? Праве чи ліве?

Хвилинна пауза, що утворилася після її запитання, здивувала не лише її, а й шефа Джексона. Малкольм на мить ніби випав з реальності, його очі, здавалося, дивилися крізь стіну, в яку він втупився поглядом, завмерши на одному місці. Так, ніби боявся злякати якусь важливу і раптову думку.

Еріка цей погляд знала, тому мовчки чекала, і жестом показала шефу Джексону, аби й він мовчав.

— Еріко, Клайва вбили ударом по голові, — врешті промовив він, повільно промовляючи кожне слово.

— Так, сильний удар якимось дерев’яним предметом, — тихо відповіла вон, ще не до кінця розуміючи, яка ж думка осяяла Малкольма.

— Справа чи зліва? — детектив врешті відірвався від розглядування стіни і подивився Еріці в очі. — Його вдарили справа чи зліва?

Еріка замість відповіді відкрила фото з місця злочину, завантажені на телефон. Але до того, як вона відповіла, Малкольм сам озвучив думку, що виринула в її голові.

— Зліва ззаду. Вбивця був шульгою, Еріко.

— Так, — вона все ще не розуміла, до чого хилить детектив, але відкрила звіт про розтин Клайва Девіса.

— Його вбив шульга, що мав доступ до квартири Вокерів. Клайв стояв в момент удару, який нанесли горизонтально. Отже, вбивця був високим… Високим шульгою, з сильним, добре поставленим ударом хорошого бейсболіста високого рівня.

— Джексоне, ти знаєш, хто вбив його? — не витримав шеф поліції. — Це був Брендан?

— Брендан Кім правша, — відповіла за Малкольма Еріка. — А от Крістофер Вокер — ні…