Розділ 36. Посланець із сумними звістками

Крихітне містечко Гарві, округ Веллс, Північна Дакота, зустрів детектива Малкольма гурокотом товарного потяга, що мчав залізницею кудись на південний схід під ляскіт власних колісних пар і виск сигнального свистка.

Детектив припаркував орендоване авто, яке він взяв в аеропорту Майнот, поблизу ресторанчика мексиканської кухні у самому центрі містечка і відкинувся на спинку сидіння. Голова гуділа після півторагодинної поїздки від Майноту до Гарві, а безсонна ніч лише додавала до цього болю легкої нудоти і різнокольорових плям перед очима.

Минулої ночі детектив не міг заснути. Думки роїлися в його голові з моменту розмови між ним та колегою із Фріско, детективом Бернардо. Думки, посилені переглядом повторних свідчень людей зі списку агента Вайта. А дані, що їх дістала його команда, і взагалі мало не втопили Малкольма в болоті гнітючих роздумів. Він крутився до світанку, аж до моменту, коли час було вставати, аби дістатися до аеропорту.

Але і на борту літака роздуми не відпускали детектива. Доки решта пасажирів невеличкого літака додивлялися сни, він втупився невидючим поглядом в ілюмінатор, і намагався вкласти в своїй голові усе, що мав по справі зникнення Лайонела і Крістофера Вокерів. Та усі версії розліталися мов карткові будиночки під поривами сильного, ураганного вітру. Кожній з теорій не вистачало підґрунтя, і кожна з теорій мала величезний недолік — живу і відносно здорову, нехай і налякану, Джулі Вокер, у дівоцтві — Девіс.

Малкольму хотілося вірити їй. Хотілося бути впевненим, що вона лише жертва у всій цій незрозумілій схемі. Врешті, він бачив рану на її тілі, бачив свіжі рубці, що гоїлися на тонкій ніжній шкірі її живота. Клайв і Кім стріляли в неї, а він, Малкольм, стріляв у них. Джулі тікала геть з того будиночку на Качиному Озері, голосно кликала його, і потім пливла у темряві, стікаючи кров’ю…

Чому? Що спонукало старшого брата, який захищав її змалечку, випустити кулю в Джулі? Це питання руйнувало усі версії, безжально змітаючи їх на підлогу і вперто вимагаючи в детектива лише одного: шукати далі. Не відступаючи. Не зважаючи на обставини. Відшукати врешті правду, яку так старанно приховують усі навкруги.

Малкольм знав: Джо Девіс, батько Джулі, ще не отримував офіційної звістки про смерть свого старшого сина. І якщо він знає, що Клайв мертвий, то повідомити його могли лише причетні до отого таємничого “усього”, що ховалося в тіні між узбережжям, де втонув підпалений човен, та тінистим плато у Черепашачих горах, де він зустрів Джулі, знайшов сховок з коштовностями і випустив кулю у ноги клайву Девісу. і Малкольму потрібно було побачити очі старого автомеханіка в момент, коли йому повідомлять про те, що його донька жива, а от первісток — вже ні. Тому він і запропонував свою кандидатуру у якості посланця, що принесе Джо Девісу одразу дві звістки: сумну і радісну.

СТО Девісів розміщувалося на вулиці Брюстера, навпроти готелю Кобблстоун Інн, неподалік Організації соціального забезпечення. Перекусивши в мексиканському ресторанчику, де готували неочікувано, для такої діри як Гарві, смачні буріто, детектив повільно загнав орендований “Опель” в тінь дерев, що оточували обійстя. У величезному дворі стояло чимало авто, а на ґанку переобладнаного під офіс будинку сиділо декілька чоловіків.

— Хто з вас Джо Девіс? — запитав Малкольм, наблизившись до компанії.

— Усередині, — неласкаво буркнув найстарший з усіх, зовсім сивий і з густою бородою, чоловік, насуплено поглянувши на детектива. — Тільки тут черга, містере, тому чекайте, як і всі.

Детектив гмикнув, демонструючи жетон на поясі.

— Тоді інша справа, — не бажав лишати останнє слово за новоприбулим сердитий старигань. — Ідіть, але не затримуйте нашого механіка. Комусь треба лагодити машини.

— Постараюсь впоратися чим швидше, — криво всміхнувся Малкольм і рішуче піднявся сходами.

Усередині панував легкий хаос. Якийсь молодик агресивно сварився із кимось телефоном, вимагаючи негайно виконати зобов’язання і таки надіслати замовлення.

— Сер, мені начхати на ваші обставини, у мене тут свої, не менш важливі. Через вас я не можу ремонтувати авто! — кричав він у трубку. Та, помітивши Малкольма, стишив голос і звернувся до детектива майже приязно, — Сер, якщо у вас не зламалися гальма, то ви можете сподіватися на ремонт…

— Гальма в мене справні, — не втримався від посмішки Малкольм, — Я з іншого приводу.

— Секунду, сер, почекайте, — полегшено видихнув молодик, і знову підвищив тон, повернувшись до розмови. — Послухайте тепер мене ви! Я вже третій тиждень чекаю ці трикляті деталі! Мої запаси геть вичерпані! Якщо сьогодні увечері я не побачу, як до мене заїздить вантажівка з моїм замовленням, я розриваю договір і ви, дорогесенький, повертаєте мені не лише аванс, а й ті збитки, що я несу з вашої вини! Гарного дня! — він обірвав виклик і емоційно вилаявся упів голоса. — Все, містере, я цілковито ваш! Перепрошую за те, що ви оце почули, але мені затримують замовлені деталі, а усе місто ніби змовилося і палить гальмівні колодки. Це якийсь кошмар! То що вам потрібно, сер?

— Мені потрібен Джо Девіс, — посміхнувся Малкольм.

— Він перед вами! — молодик розвів руки у сторони. — Джо Девіс, автомеханік.

— Наскільки я розумію, Джо Девіс-молодший? — уточнив Малкольм, хоча вже розумів, що перед ним стоїть один із братів Джулі.

— Так, сер. Вам потрібен батько? З якого приводу? — темні очі Джо-молодшого стали колючими і настороженими, а жетон, який продемонстрував детектив, лише поглибив цю настороженість.

— Нажаль, містере Девіс, я приніс погані новини, — тон детектива став офіційним і сухим. — Я можу зустрітися із вашим батьком?

— Позаду вас, — сухий і ледь надтріснутий голос пролунав несподівано і вагомо.

Малкольм повільно обернувся, намагаючись не виказувати того, що поява батька Джулі була для нього неочікуваною. Він хотів тримати усе під контролем, аби чітко вирахувати момент, коли повідомить новину про смерть Клайва. Але одного погляду зболених очей Джо Девіса було достатньо, аби Малкольм зрозумів: він знає.