Розділ 34. Коли стискаються стіни

— Отож, місіс Вокер, як ви можете пояснити те, що не впізнали власного брата у ніч нападу на ваш будинок на Качиному Озері, — Колін Сміт схилився над столом у кімнаті для допитів і уважно поглянув у темні очі жінки перед собою.

Вона сиділа, ніби статуя, закам’яніла у своєму мовчанні, і лише її очі, живі і виразні, говорили про її почуття, що вирували в клітці тонкого тендітного тіла. Та ні міцно зчеплені в замок пальці, ані напружена спина чи губи, що склалися в подобу байдужої посмішки, не могли обдурити Еріку Мур, що спостерігала за допитом Джулії Вокер крізь дзеркальне скло, що відділяло “акваріум” від кімнати для допитів. Вона бачила, що Джулі ледь тримається, аби не піддатися емоціям, переважаючою з яких був страх.

— Місіс Вокер, детектив Малкольм просив показати вам ось це, — тим часом Колін повільно дістав із теки роздруковані фото і одну по одній виклав їх перед молодою жінкою, не спиняючи свій монолог. — Два роки, доки вас вважали зниклою безвісти, в квартиру, яку ви орендували на Тейлор-Стріт в районі Норд-Біч, Сан-Франциско, хтось навідувався. — голос Коліна був максимально спокійним і сухим, ніби у диктора на радіо, що зачитує рекламні повідомлення між піснями. — Ось це, — перший аркуш ліг перед Джулі, — Це, місіс Вокер, висновок криміналістів про те, що замок не було зламано, а сигналізацію — хакнуто. Той, хто проник у квартиру, мав ключ і знав пароль від сигналізації, аж до запобіжних кодів. Хтось повідомив зловмисникам, що пароль слід вводити двічі, аби на центральний пульт не надійшов сигнал примусового відкриття власником дверей.

— Це міг зробити і агент з нерухомості, — голос Джулі звучав рівно і спокійно.

— Логічно, — Колін хижо посміхнувся. — От тільки сусіди допомогли скласти фотороботи тих людей, що навідувалися у вашу квартиру. Ось, будь ласка, ці двоє бували там найчастіше. — ще два аркуші лягли на стіл. — Нікого не нагадує?

— Не впевнена, — вона все ще тримала себе в руках, вдаючи, що намагається впізнати портрети перед собою. — Ці двоє схожі на величезну кількість людей…

— Схожі, — лагідно погодився Колін і виклав ще декілька аркушів з печатями і висновками криміналістів. — От тільки відбитки пальців, що їх зібрано в квартирі, вкупі зі свідченнями сусідів, допомогли визначити двох людей. Це, місіс Вокер, люди, яких ви мали би упізнати. Перший із них — Клайв Девіс, ваш старший брат, а другий — Брендон Кім, однокласник вашого брата.

Два аркуші з фото з водійських посвічень, чоловіки з яких були точною копією фотороботів зловмисників, лягли перед Джулі, змусивши її здригнутися. Та вона все ще намагалася тримати ситуацію під контролем.

— Кім і Клайв бували в нашій квартирі, коли ми там жили із Крісом, — її голос лишався рівним, хоча в темних очах вже плюскотіла паніка. — Модливо, відбитки лишилися там ще з тих часів?

— Як і це? — останнє фото Колін трима, ніби козир у покері.

Мертве тіло Клайва Девіса у ванній кімнаті. Спотворене розкладанням і кривавим слідом від удару бейсбольною битою по голові. Зняте холоднокровним криміналістом, виразне і безжальне.

Джулі схлипнула, затуляючи собі рота долонею, а з очей потекли сльози. Брехливі чи ні — Еріка не знала, але була впевнена, що Джулі Вокер навіть не підозрпювала, що її брат мертвий.

— Його вбили, місіс Вокер. Хтось вдарив його по голові, а потім поклав у ванну, у вашій квартирі. Але спочатку його прооперували. Раніше. В домашніх умовах, абсолютно не стерильних. З його ноги витягли кулю, випущену з рушниці “Реммінгтон” Марк-1, калібру двадцять міліметрів. І випустив її мій бос, детектив Джексон Малкольм, у ніч, коли якісь покидьки стріляли у вас в будиночку на Качиному Озері поблизу Боттіно. Вас було поранено, а він, рятуючи вас, вистрілив в ноги нападнику. А ще раніше він чув, як ці покидьки йшли від стьрумка, і чийсь голос промовив ім’я “Кім”. А потім, коли ми вдвох були на місці злочину, він відшукав слід черевика. — листок з висновками із салону “Крістал” у Бісмарку був останнім з теки Коліна. — І саме ці черевики були на ногах вашого покійного брата, місіс Вокер. саме зараз в Сан-Франциско проводять остаточні аналізи, що мають підтвердити, що бруд на його черевиках саме з Качиного Озера. І я вас запевняю — аналізи це підтвердять. Але ви, місіс Вокер, і без мене це знали. Тому я маю лише одне питання. Нехай я, ви мені не довіряєте… Але чому ви не розповіли усю правду йому?

— Джекові? — ледь чутно прошепотіла Джулі.

— Джекові! — відрізав Колін і впав на стілець навпроти неї.

— Я боялася, — безпомічно відповіла вона і смикнула плечима. — Я до останнього не хотіла вірити, що там був Клайв… Я думала, що мені здалося, що, можливо, той нападник просто схожий на Клайва…

— Коли ми питали вас, чи впізнали ви нападника, чи запам’ятали його, чому ви не сказали, що він був просто “схожим” на вашого брата? — Колін трішки збавив тон, але все ще лишався відстороненим. — Можливо, ми би встигли до того, як його вбили?

Джулі ще сильніше зіщулилась на своєму стільці, тихо схлипуючи. Це було схоже на розпач і почуття провини, але Еріка не вірила їй.

— Тепер ви мене арештуєте за перешкождання сліжству? — раптом запитала Джулі, змусивши Коліна здивовано поглянути на неї, а Еріку за склом — нервово гмикнути.

— Ніі, місіс Вокер. Такого наміру в мене не було. А варто? — вишкірився він у слабкій подобі посмішки. — Ви перешкоджаєте слідству?

Вона похитала головою і змахнула сльози.

— Я відпускаю вас. але прошу не полишати межі Гранд-Форксу, — врешті, промовив Колін. — Не хочу знову шукати вас по усіх штатах.

— Не доведеться, — відповіла вона, слабко посміхнувшись.

Еріці здалося, що в цій посмішці було забагато полегшення.