Розділ 32. Не вір очам своїм

Квартира Крістофера та Джулії Вокер розміщувалась на Норд-Біч — атмосферному районі Сан-Франциско. Його ще часто називають “маленькою Італією” за численні вуличні кафе, джелатерії, та затишні італійські ресторанчики, що тулилися між багатоповерхівками, ніби намистинки, що розсипалися у скриньці з прикрасами. Між ними ховалися антикварні магазини та книгарні, а зовсім поряд, на Грант-Авеню та Коламбус-Авеню, ще лишалися ятки вуличних торговців, що прибули сюди на Норд-Біч Фестиваль, що, зазвичай проходить у червні. Але й в липні тут можна було знайти, чим поживитися, любителям вуличних ярмарок і розваг, що вони несли з собою в сіру буденність великого міста.

Хоча Фріско не був ані сірим, ані буденним у будь яку пору року. Малкольм, що шукав будинок, де жила родина Вокерів, всотував у себе усю яскравість міста, його еклектичне різнобарв’я і атмосферу вічного стрімкого свята, що не припиняється ані вдень, ані вночі. Здавалося, в цьому місці просто немає і секунди для суму чи миттєвостей поганого настрою.

Проте детектив знав, що це все — лише ілюзія. Тут, як і скрізь на цій планеті, бувають і погані дні. Люди страждають навіть тут, в оточенні інших людей. Хто знає, яке горе спіткало, наприклад, оту молоду жінку в діловому костюмі, що лиш ковзнула поглядом по Малкольму, поспішаючи кудись тротуаром? Її очі, приховані скельцями сонцезахисних окулярів, цілком можуть бути заплаканими, а серце — розбитим. Але вона поспішає вперед, адже мегаполіс навколо неї задає нестримний ритм і в неї просто немає часу для того, аби оплакувати свою печаль. І лише напружені плечі і надто пряма спина, різкі рухи та тверда лінія міцно стиснутих губ виказують на той вир емоцій, що вона намагається притлумити.

Малкольм провів поглядом незнайомку і дістав з кишені мобільний телефон. Він мав подзвонити агенту з нерухомості, який здавав житло Вокерам. Детектив мусив на власні очі поглянути на помешкання, в якому Джулі і Крістофер жили після вигнання з особняку Лайонела Вокера.

***

— Отож, вона не хоче зустрічатися з родичами, — Колін Сміт задумливо постукав себе пальцем по підборіддю, роздивляючись химерну картину за спиною в Еріки Мур. — Аж так, що, як ти сказала, ледь із спідниці не вистрибнула із переляку. До речі, це цікава градація страху… Професійна?

Еріка розсміялася, розвела руками. Колін повторив її слова, що вона промовила лише хвилину тому, переповідаючи вчорашню розмову з Джулі Вокер в її кабінеті. Коліна учора вона не знайшла — він саме їздив у Бісмарк в салон “Крістал”, аби звірити відбиток черевика, який вони знайшли з Малкольмом біля струмка на Качиному Озері з лекалами взуття, яке замовив Клайв Девіс. Тому їхня нарада була перенесена на цей ранок.

— Вона вклякла, — посміхнулася Еріка. — Буквально вклякла на місці, я майже чула, як скрипіла її шия, коли вона озирнулася на мене. Це був шок, і страх. Вона злякалася цієї пропозиції, або була до неї не готова.

— Скоріше, злякалася, — Колін відірвався від споглядання картини і поглянув на Еріку. — Там був Клайв, або хтось у черевиках Клайва Девіса, тому що лекала співпали із слідом.

— Фото цього молодика в нас є? — запитала Еріка, роздивляючись завірені висновки з салону. — Ти казав, що Джексон його бачив, стріляв у нього… До речі, а кров? Там же були місцеві копи. Чи зібрали вони зразки крові?

— Я подав запит в Боттіно, — зітхнув Колін. — Малкольм був там неофіційно, тому він нічого руками не займав, але кров на піску якась була, хоча вона могла належати і нашій веселій вдові.

— Треба показати фото Клайва Девіса Малкольму, можливо, він упізнає його, — задумливо промовила Еріка. — Він стріляв в нього, отже, добре його бачив.

— Там було темно, — нагадав Колін.

— То був Малкольм, — посміхнулася Еріка. — Відправ йому фото, тільки не вказуй імені. Не хочу, аби він наперед нервував.

***

Квартира Кріса і Джулі була розташована в одній із багатоповерхівок на Тейлор-Стріт, на верхівці пагорба, з якого відкривався чудовий вид на затоку Сан-Франциско. Малкольм на мить затримався біля величезного панорамного вікна у вітальні, споглядаючи, як ранкове сонце виблискує на водах затоки, а потім озирнувся на агента з нерухомості, що пустив його до квартири.

— Розумієте, сер, тобто, детективе, ми не можемо ні здавати цю квартиру, ні прибрати речі зниклих орендарів, адже закони, сер, тобто, детективе…

— Послухайте, містере Кло, я розумію ваші хвилювання, але зараз не про це. Місіс Вокер, на щастя, жива, тому ваші гроші…

— Сер, тобто… — звірячий погляд Малкольма, якого дратував цей дрібний, схожий на відгодованого щура, клерк, який вдавав із себе велике цабе, змусив містера Кло проковтнути останні слова.

— В даний момент місіс Вокер знаходиться під захистом слідства, але щойно справу буде закінчено — вона повернеться, аби вирішити усі питання, — відрізав детектив.

— Справа не в цьому, — коли пафос злетів із містера Кло, він почав говорити цілком спокійно і менш дратуюче. — Я хвилююся не за гроші, адже відрахування за оренду йдуть, згідно договору, прямісінько з бюджету компані. Я хвилююся за репутацію нашої агенції. Адже за минулі два роки в квартирі кілька разів побували гості. Як повідомили сусіди, сюди навідувалися певні джентльмени. Вони мали ключі, вони знали пароль від сигналізації, але жоден з них не був містером Вокером. І ми запізно дізналися про цей факт…

— Секунду, тобто хтось жив у цій квартирі вже після зникнення Вокерів? — інформація, яку вивалив Малкольму на голову містер Кло, здивувала детектива. Він почав сторожко озиратися, а потім і взагалі вирішив обслідувати квартиру, уникаючи дотиків до ручок дверей.

— Не жив, сер. Навідував. — містер Кло слідував за детективом, ніби хвіст за гончаком. — Приходили, потім йшли. Останній візит був зовсім нещодавно, буквально тиждень тому…

— Я бачу, — затуливши ліктем обличчя, прошипів Малкольм, відчинивши двері у ванну кімнату.