Розділ 29. Заміна на полі

— Бос, ти впевнений? — Колін дивився на Малкольма широко відкритими очима і, здавалося, забув, як кліпати. — Ні, забули: ти точно впевнений, інакше би не говорив цього. Гаразд, перефразую… Ти впевнений, що я впораюсь?

Еріка відкинулась на спинку стільця, спостерігаючи за двома чоловіками, що влаштували в її кабінеті штаб-квартиру змовників. Їй було сумно і трішки образливо, що  між Малкольмом і Смітом була довіра і взаєморозуміння, про які вона теж колись мріяла. У Колінові вона бачила себе п’ятнадцять років тому: той самий здивований погляд, те ж очікування підбадьорення від старшого і досвідченого колеги, та ж невпевненість з одного боку і радість — з іншого. Колись так само і вона питала в Малкольма, чи впевнений він, що вона впорається.

Вона тоді облажалася. Джеремі Браун, нинішній директор управління поліції в Гранд-Форкс отримав два кульових поранення. А вона… вона облажалася.

І ось тепер інший детектив, а не вона, питає в Малкольма рівно те саме. “Ти впевнений, що я впораюсь?” — і чекає схвалення.

— Впораєшся, — голос Малкольма був впевненим і спокійним. Так само, як і п’ятнадцять років тому.

— Гаразд, — Колін кивнув, роздивляючиь картину над столом Еріки. Здавалося, те єдине слово, що промовив Малкольм, ввімкнуло в ньому ті резерви, що до цього дрімали десь дуже глибоко. — Чому?

Еріка кліпнула, намагаючись зрозуміти, що саме мав на увазі Сміт. Але його холодні очі, що раптом страшенно нагадали погляд Малкольма, не давали їй жодної інформації.

— Чому я маю вести розслідування? Що сталося від учора, що ти передаєш повноваження мені, навіть неофіційно?

Малкольм криво, але задоволено усміхнувся.

— Правило двадцять сім.

— О, ні! — Колін аж по коліну себе ляснув. — Ти з нею переспав? Босе, ти ж мене за це ледь не з нутрощами зжер після справи Лейсі!

— Маєш шанс відігратися, — спокійно відповів Малкольм.

— Ні, дякую, я бос лише тимчавово і зовсім неофіційно! — Колін замахав руками, на мить відпустивши образ зібраного детектива, але швидко повернув його на місце. — Гаразд, я розумію, що ти тепер страшенно упереджений відносно Джулі Вокер, тому не буду тебе чіпати. Нам треба побудувати стратегію, аби з боку виглядало так, наче керуєш ти.

— Що ти робитимеш? — Малкольм нахилився вперед, до столу. — Які твої наступні кроки?

Еріка з цікавістю спостерігала за тим, як змінюється вираз обличчя Коліна із трішки розгубленого на впевнений. Вона могла заприсягтися, що майже чує, як під його каштановим волоссям скриплять, розганяючись на повну швидкість, різні думки, які він відловлює одну по одній і вкладає в логічний ряд.

— Ми маємо вияснити усе, що можливо, про офшори Кріса Вокера і куди з них йдуть гроші. Хтось же їх витрачає? Ми маємо знайти цього когось. І це завдання для нашого стажера-ботана. Ні ти, ні я цього не зроблять. Тому Джиммі ловить бенефіціара таємних рахунків Вокера.

Малкольм кивнув, погоджуючись з ходом думок Коліна. Той же, ледь похитуючись на стільці, продовжив.

— Я домовився про зустріч в салоні “Крістал” в Бісмарку. Звіримо слід з лекалами черевиків, і, якщо підтвердиться, що взуття замовляли там, ми отримаємо ім’я того козла, що тупцював біля струмка. Як ні — в мене є список усіх салонів… Дістанемо його, раніше чи пізніше — але дістанемо. — він задумливо схрестив пальці, помовчав, зважуючи наступні слова. — Також треба зустрітися з усіма свідками із списку Вайта. Зі слів Джулі ми знаємо, що хтось подзвонив Лайонелу Вокеру і після цього вони з Крісом втікали з яхти на човні, який вона підпалила. Без образ, босе, але нам потрібно перевірити ці її слова. і, по можливості, знайти рештки човна…

— Вона ж підпалила його, — нагадав Малкольм, заганяючи власне протиріччя якнайглибше в серце. — Він згорів.

— За її словами, човен горів на воді. Отже, він згорів не повністю, частина пішла на дно. Треба підняти на вуха берегову охорону, нехай шукають на дні і рештки човна, і рештки яхти в тих місцях, що вкаже Джулі. І саме цим ти й займешся. Ну і попресуєш свідків, яких опитував Вайт. — Колін ледь помітно посміхнувся, аби підсолодити пілюлю. — Відведеш душу, ловлячи Вайта на підтасовуванні свідчень, в тебе це вийде краще. Бо я ще не вмію так грізно свердлити людей поглядом.

— А що робитимеш ти? — Малкольм насторожено поглянув на коліна.

— Ну, перевірю слід, потім поговрю з Джулі. Я її не пресуватиму, просто розмова! — підняв руки вгору Колін. — я б хотів, щоби була присутня і Еріка, врешті, погляд психолога дуже важливий в таких заплутаних справах. Ну, і відгавкуватимуся від Вайта, якого водитиму за носа фразою “Бос сказав, чекаємо його”.

— Гаразд, тоді привезу Джулі і буду збиратися у Фріско, — кивнув Малкольм і підвівся зі стільця. — Дякую, Коліне. І тобі, Еріко.

— Шепни там стажеру, що я головний, бо він не повірить, гаразд? — посміхнувся Колін.

— Звісно, — посмішка Малкольма була значно спокійніша, ніж зранку. — До скорої зустрічі.

Він зачинив двері з іншого боку, залишаючи Еріку і коліна наодинці в її кабінеті. Сміт не поспішав йти, і Еріка подумала, що, можливо, він хоче поговрити про майбутню розмову з Джулі Вокер. Але Сміт вкотре її здивував.

Посмішка спливла з його обличчя, коли пішов Малкольм. ВІн повернувся до жінки з виглядом людини, що стоїть на протипіхотній міні, яка вибухне через секунду.

— Я можу бути впевненим, що бос не дізнається про те, що я скажу? — глухо запитав він.

— Абсолютно, — чомусь заціпенівши, відповіла Еріка.

— Якщо слід і лекала співпадуть, то я знаю, хто був у ту ніч на озері. — Еріка кивнула, не підганяючи Коліна. Він помовчав і дуже тихо прошепотів. — Це Клайв Девіс, старший брат Джулії Вокер. Саме його пара взуття “Крістал” попередньо лишила слід на озері. Я не став говорити Малкольму, аби він не проговорився Джулії.

— Вона не могла не впізнати свого брата, — обережно добираючи слова, промовила Еріка.

— Саме так, — Колін зірвався зі стільці, налив собі води і випив її залпом. — Тобто, або в салоні “Крістал” помилилися, або ж…