Розділ 28. Питання честі

Темне волосся Джулі розметалось по подушці, контрастуючи зі світлою тканиною. Кілька пасм лежали на її щоці, і Малкольм обережно прибрав їх, намагаючись не потривожити її сон. Джулі щось тихо муркнула, кутаючись у ковдру, та оей не відкрила.

Уві сні вона видавалася зовсім юною і страшенно беззахисною. А ще — красивою, неймовірно красивою і чуттєвою. Вона вабила до себе так сильно, що малкольм волів би лишитися з нею на увесь день, або ж на все життя. Але мусив йти геть.

Та він не зумів втриматися, аби не схилится до неї, намагаючись рухатися тихо й обережно. Торкнувся губами її оголеного плеча, ледь-ледь, ніжно і повільно. Джулі перевернулася на інший бік, шукаючи щось на сусідній подушці. І від усвідомлення, що це саме його вона намагається знайти крізь сон Малкольму стало зле.

Це було помилкою. Жахливою і дурнуватою помилкою, якої він міг уникнути, але не схотів цього робити. Не забажав спиняти її минулої грозової ночі. Вчора, в темряві знеструмленого будинку, їхні дотики були правильними і невідворотними. Сьогодні, при світлі нового дня, що нестримно вривалося у відчинене вікно, Малкольм не міг прогнати думку про те, що він порушив одне із своїх же правил: правило двадцять сім — не можна спати із учасниками розслідування. Не важливо, хто це: потерпіла, підозрювана чи свідок. Щойно вони опиняються в одному ліжку, то “жінка з розслідування” перетворюється на “жінку, яку він захищатиме”.

І тепер “жінка, яку він захищатиме” спить в його ліжку, а йому варто йти на роботу і спробувати розібратися в тому безладі, що було її життям. Хоча правильніше було би передати це розслідування Колінові. Але Колін підозрює її в чомусь…

Малкольм повільно підвівся з ліжка і пішов геть з кімнати, Хотілося лишити їй записку. Кілька слів, щось типу: “Поїхав на роботу, буду пізно. не сумуй”. І обов’язково в кінці: “Цілую”. Така дурня, зовсім по дитячому! Ніби в них стосунки, ніби він повинен звітувати.

Оце й було проблемою. З Джулі хотілося стосунків, хотілося чогось більшого, ніж в нього було раніше. Якоїсь визначеності… Іронія долі! Йому хотілося визначеності із жінкою, в житті якої була одна суцільна невизначеність. Чоловік, який ніби-то загинув, а наче й ні, бо хтось же виводи ті гроші з офшорного рахунку. Свекор, що лишив по собі спадок. Переслідувачі з величезним розміром ноги, що знали її дівоче прізвище і знайшли її на Качиному Озері. І хтось невідомий з Абердину, з одноразовим телефоном, до кого вона дзвонила в ніч втечі з лікарні в Боттіно.

Якби справа стосувалась когось іншого, і сам Малкольм підозрював би її. Невідомо, в чому, але підозрював би однозначно. Бо це і є його робота — підозрювати.

Можливо, це і є вихід? Малкольм востаннє поглянув крізь відчинені двері на жінку, що спала в його ліжку з легкою напівусмішкою на губах, які він так палко цілував минулої ночі. Так, це і є рішення!

***

— Ти якийсь сумний, Джексоне! — Еріка Мур, що під’їхала одночасно із ним до поліцейського департаменту, виглядала настільки вдоволеною життям, що Малкольм аж скривився.

Вона ж, помітивши його реакцію, кудись загубила свою спокійну посмішку, зіщулилась навіть, немов чекала якогось уїдливого коментаря. На мить детектив відчув жаль. Не варто було виливати свій паскудний настрій на людину, що поки ще зробила йому нічого поганого. Принаймні, сьогодні не зробила.

— День обіцяє бути довгим і важким, Еріко, — зітхнув він, пропускаючи її уперед. — Не приймай на свій рахунок, ти не винна ні в чому. Просто…

— У тебе рідко коли буває щось “просто”, — вона вже опанувала свої емоції, знову посміхалася впевнено і приязно, ніби й не було тієї миті, коли її плечі опустилися. — Зазвичай, мова як не про кінець світу, так про якийсь локальный армагедон. я ж пам’ятаю!

— То було давно, — озвався він, ледь помітно посміхаючись. — Я став старше і мудріше. І лінивіше.

— Тричі ХА! — Еріка увійшла в ліфт, що повіз їх нагору, сперлася стіною на стінку. — Розповідай!

У ліфті вони були лише вдвох. Кабіна повільно повзла дротами, і Малокльм мав час, аби зважити своє рішення. Хоча в глибині душі розумів вже, що все розповість Еріці.

— В тебе буде кілька хвилин? — запитав він. — Можливо, ми могли би поговорити в твоєму кабінеті?

Вона змогла приховати задоволення від його довіри навіть від нього самого. Злегка кивнула, погоджуючись.

***

— Я вважаю, що ти повинен вести розслідування сам, — промовила Еріка, наливаючи в чашку каву для Малкольма. — Хоча би про людське око, але саме ти. Тому що той агент з Фріско зжере Коліна і не вдавиться. Не подумай, Сміт мені подобається, він профі і це помітно, але він…

— Надто молодий і гарячий, — закінчив за неї Малкольм. — Є таке. І досвіду малувато, особливо в порівнянні із цим Вайтом.

— Саме так, — Еріка поставила перед Малкольмом чашку і сіла в своє крісло. — Тому ти маєш тримати цього зубастого фбрівця максимально далеко від Коліна. Бо якщо є хоч мізерний шанс, що правий ти, а підозри Коліна безпідставні, то ДЖулі Вокер треба захистити від його ревного бажання швиденько здати винуватця під суд і отримати нагороду за розкриту справу.

— Так, Вайт хіба з транспарантом не бігає, — кивнув Малкольм. — то керувати має Колін?

Еріка замислилась. В питанні детектива їй чувся якийсь підступ. Але його очі — очі втомленої людини, що вагається — не брехали.

— Правило двадцять сім, Джексоне, — посміхнулася вона. — Не спи з людиною з розслідування. Порушив — відсторонись. Сам же кажеш: зробив дурню — виправляй її, доки не стало надто пізно. Я пам’ятаю, — повторила вона.

— Це питання честі, ти ж знаєш, — зітхнув Малкольм.

— Вони ніколи не бувають простими, — погодилась Еріка, салютуючи йому чашкою кави. — На те вони й питання честі.