Розділ 26. Хиткий баланс

— З усією повагою, мем, але я вам не вірю, — голос агента ФБР Джона Вайта звучав в міру скептично, але доволі чемно. — Ваша історія не тримається купи.

Погляд його ледь видовжених, темних очей був впевнений і трішки нахабний, але тон лишався офіційним і сухим. Здавалося, агент Вайт складав екзамен з професійної етики, а не говорив з жінкою, яку одразу ж записав до підозрюваних. Про цей його висновок красномовно промовляла уся його зібраність і відстороненість, усі погляди, що він звертав на Джулі Вокер.

Якби не присутність поряд детектива Малкольма, агент Вайт обов’язково почав би агресивно тиснути на Джулі. Принаймні, Еріка, що спостерігала з “акваріуму” за розмовою в кімнаті для допитів, в цьому не сумнівалась. Уся постать агента аж кричала про бажання натиснути на жінку сильніше, домогтися від неї якогось зізнання. Втім, Еріка могла зрозуміти і фбрівця: Джулі Вокер не викликала довіри. Щось в її голосі, в її поглядах, в тому, як вона трималась, відповідаючи на питання, змушувало кожен нерв тіла Еріки вібрувати у передчутті якоїсь небезпеки. Ніби десь за ніжним личком, тихим голосом і тендітністю фігури ховалося дещо інше, маже непомітне оку, але таке, що легко відчути тваринною сутністю. Як олені відчувають присутність вовка, так і Еріка відчувала оте “щось”, що хвилями линуло від Джулі.

А от Малкольм цього не відчував. Спостерігаючи за ним, Еріка раз-по-раз ловила себе на думці, що детектив небайдужий до Джулі. Його прагнення її захистити, його ревні спроби переключити колючі випади агента Вата на себе особисто, те, як його коліна і плечі були розвернуті у бік місіс Вокер, як він ловив її погляд… Еріка читала ці дрібні деталі, ніби відкриту книгу з крупним виразним шрифтом. І “прочитане” боляче дряпало щось недалеко від серця…

— Сер… Агенте, я не можу залізти у вашу голову і змінити вашу думку відносно себе, — відповіла на слова фбрівця Джулі, і невпевнено посміхнулася. — Я б хотіла цього, але не можу. Це лише ваша думка, сер, і я не знаю, як її змінити.

— Агент Вайт із самого початку був дуже категоричний в цьому питання, — вклинився Малкольм, нахилившись до столу. — Ніби йому премію обіцяли за розкриття цієї справи…

— А вам, детективе, щось обіцяли? — Вайт посміхнувся на усі тридцять два білосніжних зуба, примружився єхидно. — Чи ви по житті таки ініціативний?

Малкольм не відповів, відкинувся на спинку стільця, зневажливо посміхаючись одними лиш губами. Він сидів обличчям до дзеркала, і Еріка могла роздивитися, як холодно блищать очі детектива.

Атмосфера досягла точки кипіння. Ще мить — і сварки не уникнути. але поява Джима Брока з його шокуючою інформацією мала б трішки знизити градус напруги. тому Еріка швиденько випхала стажера з “акваріуму”, потайки шкодуючи, що не може сама увійти в кімнату для допитів. Все ж вона сумувала за тією своєю роботою…

За час короткої розмови Еріки і Джима, детектив і фбрівець устигли обмінятися кількома ядучими фразами, які Джулі лиш вдала, що намагається приглушити. Еріка повернулася до дзеркала саме вчасно, аби побачити, як місіс Вокер ніби випадково торкнулася ліктя Малкольма.

Еріка скривилась. Це було даремно. і тупо. Тепер агент Вайт не сприймає Джексона Малкольма, як професіонала. Він бачить лише натяк на взаємини між його, агента Вайта, підозрюваною і людиною, що стоїть на заваді його, агента Вайта, розслідуванню.

— Дурна курка! — крізь зуби процідила Еріка. — Дурна, дурна курка…

— Є таке, — погодився оператор, що записував розмову. — Підставляє детектива…

Еріка поглянула на чоловіка, що підтримав її, кивнула на знак подяки. Їй не хотілося, щоб хтось знав її думку про Джулі Вокер, але була рада дізнатися, що її поділяють і інші люди.

Тим часом Джим вже дішов до дверей. Тихий стук перервав черговий обмін колючими репліками.

— Босе, є цікава інформація по справі, — ледь блідий Джим зазирнув у привідкриті двері. — Це важливо.

— Бос? — протяжно промовив агент Вайт. — Ваші люди погано навчені, переривають допит…

— Розмову, — перебив його Малкольм, не відводячи погляд від Джима. — Джиммі, не звертай увагу, агент, вочевидь, не виспався. Давай сюди, що знайшов.

Еріка не втрималась від посмішки. За інших обставин Малкольм говорив би не так м’яко, але в присутності знахабнілого фбрівця Джиммі отримав лайт-версію реакції на появу в кімнаті для допитів.

Папери лягли перед детективом, а Джиммі мовчазною тінню завмер за спиною боса. Еріка схвально кивнула, ніби Джим міг її бачити. Збоку вони вдвох виглядали дуже вагомо і гармонійно. Стажер інтуїтивно зробив те єдине, що міг би зробити в такій ситуації: чекати.

— Як цікаво! — Малкольм озирнувся на Джима, стримано посміхнувся. — Ти вкотре підтвердив правильність мого вибору, Джиммі. Можеш іти.

Джим кивнув і покинув кімнату, а Еріка майже прилипла до скла. Щойно за стажером зачинилися двері, як уся м'якість злетіла з обличчя детектива. Малкольм штовхнув документи убік агента.

— Мої “погано навчені люди” щойно втерли вам носа, агенте. Ми працюємо над справою скільки? Днів зо два! А вже відшукали те, що ви не знайшли і за два роки. Офшорні рахунки Крістофера Вокера, якого, на вашу думку, вбила місіс Вокер.

— Що? — Джулі скинулась, наче до її стільця приєднали дроти під напругою. — Рахунки? Які рахунки? Кріс не говорив… — вона обм’якла на стільці. — Хоча він і про казино мені не говорив ні слова… — її голос затремтів. — Я не знала про це…

— Очевидно, і про те, що з одного з рахунків знімались гроші, ви теж не знали? — не відриваючи погляду від роздруківок, запитав агент Вайт.

— Знімалися гроші? Але… Як? Хто? — Джулі Вокер помітно трусило, ніби в лихоманці.

— Або той, хто знав про рахунок і мав до нього доступ... — агент Вайт відклав папери убік і нарешті поглянув на неї холодним поглядом. Криво посміхнувся і закінчив речення. — Або ваш чоловік…

Еріка пропустила момент, коли тіло Джулі обм’якло на стільці. Вона відволіклась на екран, аби побачити обличчя агента Вайта в момент, коли він озвучував свої підозри, а коли повернулась до вікна, то Джулі Вокер вже лежала на підлозі, а обидва чоловіки намагалися привести її до тями.