Розділ 25. Карти, гроші, два офшорні рахунки

— Міс, ви просто богиня таблиць і звітів! — голосом вправного ловеласа провуркотів в трубку Колін Сміт, жестом попрохавши Джима Брока почекати з тим повідомленням, що аж розперало його зсередини. — Богиня, навіть не сперечайтесь, я впізнаю голос богині навіть по телефону… Я вже чекаю нашої зустрічі в реальності… Звісно, я особисто приїду в Бісмарк, мем… Трейсі… Яке прекрасне ім’я! Трейсі, я приїду не лише задля того, аби ми звірили відбиток черевика з лекалами, а й для того, аби поглянути в ваші неймовірно красиві очі, Трейсі… Як я знаю, що ваші очі прекрасні? О, Трейсі, очі жінки з таким мелодійним голосом однозначно прекрасні… Дякую вам, Трейсі і до зустрічі. Я чекатиму її з нетерпінням!

Закінчивши розмову, що більше скидалася на флір, ніж на серйозну розмову, Колін, нарешті, поглянув на Джима.

— Стажере, ти мене лякаєш… В тебе такий вираз обличчя, наче зараз станеться серцевий напад!

— В Крістофера Вокера є два офшорні рахунки! — випалив Джим і безцеремонно вклинився за стіл Коліна, посунувши того разом із стільцем. — Ось, дивись! — його пальці затанцювали по клавіатурі. — Один у Домінікані, дивись на кількість нулів! А інший у Панамі! — на моніторі замиготіли, накладаючись одна на одну, схеми виводу коштів родини Вокерів в офшорну зону. — але знаєш, що найцікавіше? Одним із рахунків користуються. Останні два роки, просто з дня, коли яхта татка Вокера востаннє подала сигнал в мережі. Ну?

Колін з цікавістю роздивлявся таблиці, які йому показував Джим, і не міг не визнати, що стажер попрацював на славу. Рахунки Крістофера Вокера відшукати було складно, але хлопчина, що лише починав свій кар’єрний шлях, зумів обхитрити махінаторів і дістав усю потрібну йому інформацію.

— Джиммі, ти молодець! — щиро похвалив стажера Колін, і навіть поляскав по плечі. — Гарна робота, дійсно, дуже гарна. Я навіть пишаюсь тобою. Тому честь повідомити про цю деталь Малкольму я надаю саме тобі!

— Е, ні! — замахав руками Джим, — Я більше на це не куплюсь! Я знаю правило, за яким не можна переривати допит, коли його веде бос. Хіба що питання життя і смерті, або на руках є беззаперечний доказ вини того, хто сидить в кімнаті для допитів навпроти Малкольма.

— Але це дуже важливо! — Колін змовницьки поманив Джима пальцем до себе, понизив голос до ледь чутного шепоту і повідомив. — Якщо хтось тягне грошики нібито мертвого нащадка мільйонера, то або нащадок не дуже мертвий, або… — він видихнув ледь чутно. — Або правило номер один.

— Правило номер один? — мигнув розгублено Джим. — Цього правила Малкольма я не знаю…

— “Якщо вбито чоловіка, то завжди підозрюй його дружину”, — пафосно процитував Колін і натиснув кнопку “Роздрукувати”. — Тому віднеси йому оце в кімнату для допитів.

— Слухай, Коліне… А навіщо ти фліртував з тією Трейсі? — раптом запитав Джим. — Ти її знаєш? Просто таке враження склалося…

Колін розреготався вголос, привертаючи увагу співробітників.

— Джиммі, наївний мій стажере… Як би тобі пояснити… Є різні форми і методи роботи, Джиммі. Твій метод — це нудні цифри, схеми, пошукові мережі… Те, що робить тебе — тільки не ображайся — ботаном. Милим, корисним, але ботаном. А мої методи — це харизма і чарівність. Мене всі люблять, Джиммі, я подобаюсь людям, і за рахунок цього витягую з них інформацію, яку вони не надали б комусь серйозному і нудному. Флірт, Джиммі, як елемент гри. Ну, і симпаті, яку я викликаю! — він сонцесяйно посміхнувся і гукнув одну з дівчат, що сиділи у сусідньому ряду. — Гей, Паломо! Палому Сандерс викликає Земля!

Яскрава брюнетка з вираженими латиноамериканськими рисами обличчя повернула голову в його бік і запитально вигнула свою і без того вигнуту ідеальною дугою брову.

— Паломо, моя квітко, хто тобі більше подобається: Джиммі чи я? — кокетливо посміхнувся їй Колін.

Палома раптом зашарілася і опустила очі. Але потім рішуче. хоч і тихо, відповіла:

— Джим…

— Стажер? — обурено ахнув Колін. — Але, трясця, чому?

— Він чемний, — струсонула важким чорним волоссям Палома, гордовито випрямившись на стільці. — І справжній джентльмен, не то, що деякі… Ну, і симпатичний, звісно…

Тепер зашарівся вже й Джим. А Колін, шумно зітхаючи, впхав йому до рук роздруковані папери і штовхнув у бік кімнати для допитів, сердито буркнувши услід:

— І де в цьому світі справедливість? Харизматичний красень я, а Паломі більше подобається стажер-ботанік…

Відповіді Паломи, якщо вона й була, Джим не почув. Він вже пройшов у коридор, що вів у кімнату для допитів, що знаходиться у глибині будівлі поліцейського департаменту.

Джим запам’ятав правильно: детектив Джексон Малкольм страшенно не любив, аби допити, які він проводив, переривалися кимось ст ороннім, та ще й з дріб’язкової причини. Але нині причина була геть не дріб’язкова, та й допитом цю розмову було важко назвати. Скоріше, це була бесіда, яку проводили в єдиній кімнаті, де було можливе відеоспостереження за розмовою.

Джим зазирнув спочатку в “акваріум” — невеличку комору з апаратурою, що відгороджувалася від кімнати для допитів великим вікном. З іншого боку це вікно було замасковане під дзеркало, але завдяки популярним детективним телешоу усі вже давно знали, що там, за дзеркалом, стоять люди, що спостерігають за процесом допиту, записують його, попутно відпускаючи уїдливі коментарі про тих, кого занесла недол в таку кімнату.

Зараз в “акваріумі”, окрім операторів, що слідкували за записом, була лише Еріка Мур. Джим тихо уточнив у неї, як там обстановка.

— Спілкуються, — Коротко відказала Еріка. — А цей фбрвець нівроку, вони немало що дістали за ці два роки. Список підозрюваних навіть є…

— Про офшорні рахунки Вокера-молодшого цей фбрівець не казав? — запитав Джиммі, збагнувши, що ця інформація, можливо, вже є у слідства.

— Ні, — Еріка, що невідривно спостерігала за розмовою агента ФБР, детектива Малкольма і Джулії Вокер, повернулася до стажера. — Знаєш, про це не було мови. Про лудоманію Крістофера говорили, а про офшорні рахунки ні… А… Ти щось знаєш?