Розділ 24. Місце зустрічі - "Ромбус Ґайз"

Крихітний ресторанчик “Ромбус Ґайз”, що на Кітсон-Авеню, був одним із найкращих закладів в місті. Демократичні ціни — в середньому близько двадцятки з людини — смачна їжа, привітні офіціанти і особлива атмосфера, яка буває лише в закладах з історією, що розміщувалися в старих будівлях споконвіків.

Будівля “Ромбус Ґайз” була давня, 1907 року побудови, з маленькою терасою і столиками на даху, звідки відкривався краєвид на прибережну частину міста, парк Кановскі та саму Ред-Рівер. Уночі з даху “Ромбус Ґайз” було видно ілюмінацію мосту Сорлі Меморіал та, як казали самі містяни, “Міннесоту у всій красі”.

Еріка Мур полюбляла вечеряти “Ромбус Ґайз” в часи, коли жила в Гранд-Форксі. Тому, коли вони з матір’ю зустрілися увечері, питання, куди саме їхати удвох, відпало само по собі. Тільки “Ромбус Ґайз”!

Місіс Мур лишила своє авто на парковці поряд із школою, де вона працювала. Незважаючи на літні канікули, Старша Школа Гранд-Форксу продовжувала працювати. позакласні заняття, клуби по інтересах — шкільне життя вирувало без упину. Еріка вирішила провести з матір’ю трішки більше часу, тому вони удвох сіли в “Камаро”.

— Як минув день? — поправляючи зачіску, запитала місіс Мур.

— Нудно, — чесно зізналася Еріка, обережно кермуючи в потоці авто. — Я ж психолог, мамо.

— Психолог-криміналіст, — місіс Мур підморгнула донці. — Невже жодного підступного злочинця не привели до тебе? Маніяка? Що, навіть злод.жки з магазину?

Еріка розсміялася.

— Навіть вдову Вокера-молодшого мені не видали для розмови, хоча я й просила, — відповіла вона. — Тому я нудилася, переглядаючи результати опитування співробітиників.

— Чекай, вдову Вокера? Того самого? — зацікавлено перепитала місіс Мур.

— Так, багатія з Каліфорнії, який зник два роки тому, — кивнула Еріка. — Уявляєш, твій улюбленець звідкись дістав ту дівчину, і вона стверджує. що бачила, як вбили її чоловіка. Але робота ще не почалася на всю силу, тому що з Сан-Франциско має приїхати той агент, що вів справу. там же ФБР навіть підключили…

— І ФБР віддасть Малкольму свою справу? — пирхнула місіс Мур.

— Ну, я думаю, що Малкольму віддадуть справу не лише ФБР, але й ЦРУ, — розреготалася Еріка. — Особливо, якщо він попросить.

— Ну, так, просити Малкольм вміє, — в тон донці відповіла місіс Мур. — Цікаво, він просив з ножем чи з пістолетом?

— Рушниця, — підмигнула Еріка, повертаючи на Кітсон-Авеню. — Його напарник казав, що Джексон аргументував свою участь в розслідуванні рушницею.

— Ну, це в дусі нашого генія розшуку, — кивнула місіс Мур. — Ой, дивись, від “Романтісу” від’їздить джип! Давай туди, і до бару прогуляємось?

Еріка вправно вклинилась на місце, що звільнилося, випередивши чийсь “Додж”. Мигнула задніми фарами, ніби вибачаючись перед своїм менш везучим суперником в боротьбі за парковочне місце, і голосно застогнала, помітивши за кермом чоловіка, про якого вони з матір’ю щойно говорили.

— Згадай чорта, — пробурмотіла вона, заглушаючи мотор. — Сподіваюся, він повечеряє в іншому місці…

Втім, її сподіванням не судилося збутися. Ледве вони з матір’ю влаштувалися за столиком на даху, обираючи вечерю, як по сходинках піднялася парочка, від одного погляду на яку в Еріки миттєво пропав апетит.

— Джексоне! — привітно махнула рукою місіс Мур, також помітивши детектива, що озирався навколо.

— Елеонор! — Малкольм підхопив під лікоть свою супутницю, прямуючи до їхнього столика. — Еріко, привіт ще раз.

— Привіт, Джекосне. Вибач, що випередила, — маска спокійної привітності ледве трималася, та Еріка змусила себе посміхнутися. — Місіс Вокер, я так розумію?

Дівчина поряд з Малкольмом була юна і вродлива. Мініатюрна брюнетка з коротким волоссям, що легкими завитками огортало її ніжне обличчя з трішки дитячими рисами. Еріка знала, що Джулії Вокер майже двадцять сім, але на око їй було від сили двадцять через її наївний погляд і кирпатий маленький ніс, ніжну шкіру з легким рум’янцем і акуратне підборіддя. Вона вся була якась крихітна, тендітна і дуже крихка зовні, мов фарфорова статуетка якоїсь феї — лише крилець не вистачало для повноти картини.

— Джулі Вокер, — високим голосом представилась дівчина, простягнула тонку руку з довгими пальцями.

Еріка потисла її, не в змозі позбутися відчуття, що стискає пташину лапку. На фоні тендітної Джулі вокер вона сама, незважаючи на невисокий зріст, здавалася собі великою і незграбною. Особливо, коли Джексон Малкольм перевів свій погляд із неї на дівчину поряд, і його обличчя потеплішало.

“А казав, що не спить із сопливими дівчиськами” — пам’ять зовсім недоречно підкинула згадку про ту їхню давню розмову, за яку Малкольм лише сьогодні вдень перепрошував. Еріка відвісила собі подумки гарного копняка і люб’язно запропонувала приєднатися до них із матір’ю.

— Чудова ідея! — радо підтримала її пропозицію місіс Мур. — Джексоне, Джулі, давайте до нас. Тут такий ажіотаж, що й яблуку ніде буде впасти! А я, до речі, буквально вранці питала в Еріки про тебе!

— Для мене честь бути об’єктом думок такої чарівної пані, — галантно промовив Малкольм, відсуваючи стілець для своєї супутниці.

— Бабій! — зі сміхом констатувала місіс Мур. — Джулі, тримайтесь подалі від цього безцеремонного бабія, він фліртує, ніби завтра кінець світу, і йому за той флірт нічого не буде.

— Вчусь в найкращих, — не лишився в боргу Малкольм, стріляючи очима по Елеонор. — Я би розповів про тебе чимало цікавих подробиць, але ж не при дітях, — він змовницьки кивнув на Еріку. — Не будемо псувати твою репутацію перед донькою.

— Та ти про усе місто “щось знаєш”, — віджартувалася місіс Мур.

— Тому я й найкращий детектив у штаті, — без зайвої скромності констатував Малкольм і покликав офіціанта.

Еріка краєм вуха слухала їхню дружню сварку, удаючи зацікавленість. а сама проти власної волі тихцем поглядала на Джулію Вокер, безутішну вдову, що мала би бути наляканою і загнаною. Але дівчина, що сиділа поруч із Малкольмом, виглядала спокійною і зібраною, а в погляді, який вона не зводила з детектива, було забагато симпатії. Надміру, сказала б Еріка, якби, звісно, її хтось запитав.