Розділ 14. Голка в копиці сіна

— Босе, я відстежив телефон медсестри Кларенс! — бадьоро відрапортував Колін Сміт. ледве Малкольм вийшов від директора. — Тобто, звісно, це зробив на Джиммі! — молодший детектив потріпав стажера по волоссю, мов дитину, яка помила після їжі тарілку. — Джиммі знайшов телефон, відстежив, де він був до того, як твоя дівчина вимкнула його і, схоже, витягнула батарею…

— Босова дівчина? — вражено пробурмотів Джим, отримав від Коліна легенького запотиличника і знов втупився в монітор. — Босе, телефон медсестри Кларенс був в Боттіно о двадцятій сорок позавчора. З нього було зроблено два дзвінки на номери, з якими раніше медсестра не контактувала. Обидва номери я пробив, це одноразові телефони. Привіт ближче, босе, я аж скучив! — посміхнувся Джим, коли Малкольм підійшов до його стільця і став в хлопця за спиною, через плече роздивляючись відкриту карту. — Так от, дивись. Перший номер вимкнений, другий зараз працює в Боттіно. — Джим навів курсор на точку на карті, де блимав маячок. — Готель “Чотири сезони”. Це там, де спинявся Колін…

— Подзвонити Моллі, босе, попитати, чи немає сереж постояльців підозрілого типа у футболці з написом: “Мені дзвонила Джулі Девіс”? — підкреслено запопадливо запитав Колін.

— Подзвони і спитай список постояльців, самі розберемося, хто там підозрілий. — кивнув Малкольм, погоджуючись на пропозицію Сміта. — Імена і час, коли поселилися в готелі, Коліне, інше мене не цікавить. Продовжуй, Джиме!

— Отож. Другий номер поки відстежити не виходить, але я поставив маячок, тому щойно телефон увімкнуть, як я знатиму, де він є. На момент дзвінка його запеленгувала вежа мобільного оператора по трасі US-281 N десь неподалік Абердину. Вежа була одна, тому визначити, куди рухався абонент неможливо.

— Або він нікуди не рухався і з абердину, — докинув Малкольм.

— Або так, — погодився Джим, швидко перемикаючи вкладки. — Що по телефону медсестри іще відомо? Після того, як було здійснено другий дзвінок, усе ще з радіусу стільникової вежі біля лікарні Святого ендрю, телефон перемістився за місто, по вулиці Сінклер. — Джим наблизив карту, по якій пролягла тонка лінія маршруту телефону, який викрали у медсестри. — Дивись, ось тут відмічено офіс клінінгової компанії. Так, босе, просто у полі… І тут телефон був аж до одинадцятої.

— Тобто ми були в лікарні, шукали цю твою міс Джулі, а вона стояла під дверима клінінгової фірми? Так виходить? — Колін, що повернувся до столу Джима, почув його реплцку і не втримав обурення. — Ні, ну це якась маячня!

— Це не маячня, це паршиві ресурси поліції Боттіно, — зітхнув Малкольм і потер перенісся. — Телефон вимкнули об одинадцятій?

— Так, але потім вмикали о четвертій ранку наступного дня. Розмова з тим самим абонентом з готелю “Чотири сезони”, достатньо довга, аби відмітити рух між вежами, босе, — з тріумфом посміхнувся стажер.

— Мені з тебе кожне слово кліщами тягнути? — зловісно промовив Малкольм.

— Е… Ні… Ні, босе, я просто чекаю, доки карта підвантажиться… Отож! Телефон медсестри рухався по US-281 між Редфілдом і Тулейрі. Вона в Південній Дакоті бос! — тріумф в погляді Джима був настільки сяючим, послугував би в якості вуличного освітлення в темну ніч, не менше.

— Ти молодець, Джиме! — щиро похвалив його Малкольм. — Ти таки дійсно молодець. Слідилку оту на цей номер також поставив?

— Звісно! — стажер задоволено кивнув. — То нова модель телефону, в цілому, навіть якщо вона поставить батарею на місце, то я отримаю сигнал і знатиму, під якою вона вежею. А щойно вона набере будь який номер — вирахую її аж до пари футів похибки!

— І Абердин вона таки проїхала, вірно? — Колін і собі схилився до монітора, задумливо потер підборіддя. — можливо, вона зустрілася з тим невідомим з Абердину?

— Якщо й так, то вона поїхала далі. Питання: куди саме?

— Якби я хотіла сховатися, то шукала би найменше і найзакинутіше село, де ніколи нічого не трапляється, — промовила Еріка Мур, яка нечутно підійшла до столу Джима Брока. — Вибачте, джентльмени, я не навмисне вас підслухала, ви так голосно обговорювали пошуки зниклої дівчини, що вас почув мало не увесь департамент.

— А детективні навички дипломом психолога не прикрити, як я подивлюся, — трішки єхидно відповів Малкольм.

— В мене був чудовий вчитель, — без найменшого натяку на іронію відказала міс Мур. — Я тут нуджуся, — вона невимушено сіла за стіл Коліна, поставила на нього лікті і сперлася на зчеплені пальці підборіддям. — То, можливо, змогла б допомогти. Проконсультувати.

— З точки зору психолога? — Малкольм сперся стегном об край столу Джима, ніби загородивши тим самим своїх підлеглих від міс Мур.

— З точки зору наляканої жінки, яку намагалися вбити, — Еріка відкинулася на спинку стільця і лагідно вміхнулася. — Ну, серйозно, я ж не ворог тобі, Джексоне. Давай, не будь жаднюгою, поділися іграшками! — вона миролюбно підняла руки вгору. — присягаюся, я не відбиратиму твою пісочницю. Мені просто нудно в своєму кабінеті. Ну, давай, га?

— Сніг алеутам, так? — розреготався малкольм і відступив убік. — Давай, Еріко, консультуй. От куди могла поїхати налякана жінка в яку стріляли? І, головне, чому вона поспішила покинути Боттіно?

— Над другим питанням треба подумати, — задоволено посміхнулася Еріка, підвівшись з-за столу, — А щодо першого… Подивимося карту? Куди б мене понесло? — вона, здавалося, просто говорила вголос, сама до себе. — Так, що ж ми тут маємо? Купа маленьких сіл… Крихітних, я би сказала… Міссурі… Тут і немає де загубитися, відкриті поля, маленькі ферми… але вона поїхала сюди… Я би спробувала прорватися до якогось великого міста. Канзас-Сіті, до речі, не так і далеко. Але до нього далеко, а вона поранена… Джексоне, рана серйозна?

— В живіт, збоку. Сказали — нічого серйозного, — озвався той.

— Але це боляче, — все так само задумливо продовжувала Еріка. — Їй потрібен перепочинок… Десь в маленькому селі… Де мало людей, але присутні туристи…