Розділ 10. Конфлікт інтересів

— Детектив, якого дідька ви тут командуєте моїм розслідуванням? — шеф поліції Боттіно звучав, мов грім у штормову ніч, виблискуючи очима і білосніжними акулячими зубами.

Він гнівно насувався на детектива Малкольма, і Колін заприсягнувся би, що ніколи раніше його високий бос, із своїми широкими плечима та стриманою силою в кожному русі, не виглядав таким тендітним на чиємусь фоні. Та шеф поліції, якого Малкольм представив своїм дзеркальним тезкою, був просто величезним, мов гора, і таким же вражаючим. Колін вважав за краще трішки посунутися вбік, аби його випадково не зачепило лавиною гніву, що котилася із цієї гори на голову детектива Джексона Малкольма.

Проте сам детектив, здавалося, не помічав ні гніву шефа поліції Боттіно, ні його самого. Він спокійно і навіть відсторонено споглядав метушню медсестер прийомного покою лікарні Святого Ендрю, які намагалися відшукати загублені документи пацієнтки, що зникла менш ніж за добу після свого поранення і екстренного лікування. І тільки Колін знав, єдиний, з усіх присутніх в радіусі кількох миль, що цей спокій його боса — удаваний. І під поверхнею непорушного спокою вже прокинувся киплячий вулкан. І зовсім скоро станеться виверження. Та поки ще зовні панує штиль, і детектив тримає себе в руках. Та чи надовго це?

Вони приїхали в лікарню ближче до вечора. Дзвінок від Голлі, лікарки Голлі Мендес, що зашивала рану Джулі Девіс — як дівчину записали в обхідному листі — трішки змінив попередній план. Малкольм вислухав лікарку, кивнув, ніби вона могла те побачити, і передумав дзвонити Джиму Броку в Гранд-Форкс. Він направив “Ель Каміно” до лікарні, аби побачити дівчину, яку врятував на озері.

Колін лише підсміювався про себе, спостерігаючи за тим, як його бос вда, що просто спішить допитати постраждалу. Так він сказав сам, хоча Колін нічого не запитував. Ніби виправдовувався за свій поспіх. Однак збоку його дії виглядали інакше. І очі, які до того дзвінка були задумливими, раптом заблищали ентузіазмом. Так, як не блищали в момент затримання злочинця, якого детектив Малкольм не лише вирахував, а й упіймав за руку, попутно трішки пововтузивши об асфальт.

Колін Сміт вперше бачив такий ентузіазм в очах боса. І безпомильно, якимось чоловічим чуттям, вловив причину блиску очей і поспішності, з якою його бос помчав до лікарні. Дівчина. Таємнича міс Джулі, яку хотіли вбити, але між нею і смерттю став детектив Джексон Малкольм і його старий мисливський “Ремінгтон”. Але виду він не подавав, і не через вроджену делікатність чи такт. В Коліна не було ні першого, ні другого — лише професійна етика. Насправді, він просто вперше бачив свого боса таким, і просто не знав, як реагувати.

А от коли вони прибули в лікарню, і в приймальному покої раптом виявилося, що документів пацієнтки з таким ім’ям немає в картотеці, як, в принципі, і самої пацієнтки в палаті, от тоді новий, незнайомий образ Малкольма розчинився. Йому на заміну повернувся інший: зібраний, холодний і рішуче налаштований детектив, що нутром відчув якусь підставу.

І сприяв цьому шеф поліції Малкольм Джексон, що завалився в прийомний покій лікарні Святого Ендрю, голосно наїжджаючи на усе і всіх, хто траплявся йому дорогою.

— Майку, не горлопань, мов базарна баба! — різко й грубо обірвав обурення шефа поліції Малкольм, навіть не повертаючи голови.

Він все ще свердлив поглядом розгублену медсестру, яка вкорте перевертала купу паперів в пошуках чи то втраченої, чи то викраденої теки. На шефа поліції він навіть не озирнувся, і перевів погляд лише тоді, коли той широким кроком підійшов майже впритул і поклав руку йому на плече.

— Якщо правиця тобі ще потрібна — прибери негайно, — голос детектива опустився до свистячого шепоту, що нагадував сичання кобри. — І поясни, як в твоєму місті безслідно зникають люди.

— в моєму місті люди не зникали, доки тебе сюди не принесли чорти! — гримнув шеф поліції, не збавляючи тону, але руку прибрав і навіть відступив на крок. — Хто тобі дозволяв лізти в моє розслідування?

— А мені дозвіл не потрібен, — врешті розвернувся до полісмена детектив. — Моя юрисдикція, Майку, вища за твою. І тобі це відомо. Тому збав оберти і займись справою. Куди зникла постраждала? Ти останній її бачив…

— Натякаєш, що це я винен? — шеф Джексон знову спробував нависнути над детективом, але холодний погляд сіро-блакитних очей детектива, в яких вже загорілися небезпечні вогники, змусив його передумати. — Чи натякаєш, що я її залякав, і вона втекла?

— Непогана версія, — вловивши зміну настрою шефа поліції, стримано похвалив його Малкольм. — Шкода, що перевірити її вкрай важко, тому що в єдиній лікарні міста чомусь немає жодної камери. Навіть при вході. Як так, шефе? Хіба це так дбають про безпеку громадян?

Колін з захватом і легким острахом споглядав цю битву титанів. ВІн вперше бачив, аби його бос так агресивно тиснув на когось з умовного табору “своїх”. Це було незвично, це було проти правил. але в глибині душі Колін погоджувався з тим, що лікарня без камер відеоспостереження не могла бути цілком безпечним місцем. А особливо — зараз, в ситуації, коли вони не могли перевірити, добровільно покинула стіни лікарні постраждала від замаху на життя, чи її примусили це зробити.

— Це дуже маленьке містечко, детективе, — необхідність виправдовуватися змусила полісмена збавити тон і перейти на спокійніші інтонації. — Воно було безпечним…

— Як бачите, не надто, шефе. — з гіркотою відповів Малкольм. — Перестрілки, підпали… Тепер зникла постраждала, ваша, до речі: ви ж так проти моєї участі в розслідуванні…

— Допомоги, детективе, — полісмен осстаточно розгубив залишки гоноровості, пом’якшав, — Ви ж допомогу пропонували, чи не так?

Колін спиною відчув необхідність втрутитися. Він надто добре знав боса, аби не розуміти: той вже відчув горло противника в своїх щелепах, і тепер лише диво могло змусити його випустити цей трофей. Диво, або дипоматичні навички Коліна Сміта, його помічника.