Розділ 7. Сурми кличуть

Колін Сміт, молодший детектив управління поліції Гранд-Форксу, чекав четвертого липня, ніби мани небесної. Так не чекають Різдва маленькі діти, які й досі вірять в Санту, як він чекав приходу середнього місяця літа.

Справа була не у Дні Незалежності США, хоча Колін і любив це свято так, я міг любити справжній патріот своєї країни, яким він себе вважав. І навіть не в тому, що Колін в принципі обожнював літо, особливо липень, який в Північній Дакоті дарував стабільно теплі ночі і сонячні теплі дні. А дощі, що траплялися в липні, були спокійними і теплими, і після них повітря було наповнене свіжістю і легкістю.

Ні, вся річ була в тому, що четвертого липня в Джексона Малкольма починалася офіційна відпустка. А це означало, що на наступні три тижні в їхній не надто великій команді, що складалась, за відсутності безпосереднього керівника, із двох людей, головним ставав саме Колін Сміт.

Не те, щоби Колін Сміт так сильно хотів бути головним постійно. Він цілком і повністю задовольнявся керівництвом Джексона Малкольма. І взаємоповага, що панувала між ними двома, була непорушною і безумовною. Але в свої тридцять два Коліну хотілося спробувати “побути босом”, випробувати себе. Взяти, врешті, відповідальність за хід можливого розслідування. Ну і, звісно, трішки помуштрувати Джима Брока, їхнього стажера.

Джим Коліну сподобався з першого ж дня співпраці. Креативний юнак, який на першому ж своєму затриманні відзначився неординарним способом зупинити злочинця за допомогою службового авто. Колін бачив в ньому дуже хорошого, в майбутньому, детектива. Він не збирався знущатися чи буллити хлопця. Трішки дружнього тролінгу, краплинка тренування стресостійкості. Ну і сила силенна паперової роботи. Усе, аби з Джиммі з часом виріс висококласний детектив.

Тому Колін ледь не танцював третього увечері, коли Малкольм закривав у сейф робочого столу табельну зброю. “Жетон лишу про всяк випадок” — гмикнув тоді детектив, а Колін подумки звернувся до усіх відомих йому богів і духів, аби “випадок” не настав.

Четвертого ж уранці Колін Сміт ефектно з’явився на робочому місці, з типово Малкольмовими інтонаціями повідомивши стажеру, що в них “спроба вбивства через ревнощі”, а це означає, що “час працювати, малий”. Щастю Коліна не було меж. І без тиску мовчазної присутності Малкольма справу було розкрито буквально за сорок вісім годин.

Дружина шкільного вчителя застукала свого чоловіка з бібліотекаркою. Не стала влаштовувати скандалу, сіла в своє авто, і, дочекавшись, коли голуб’ята вийдуть на парковку, натиснула на газ. На щастя, її авто було обладнане системою екстреного гальмування FOW, яка спинила авто до того, як кваліфікація її дій перейшла від “злочинного наміру” до “реалізації”.

Колін спихнув усі звіти на Джима із чистою совістю спробував знайти собі справу до душі. Аж телефонний дзвінок Джексона Малкольма уранці сьомого липня, в його третій день відпустки, змусив Коліна підстрибнути на стільці, скинути ноги зі столу і тремтячими руками прийняти виклик.

— Я не сиджу за твоїм столом, босе! — замість привітання, відзвітував Колін.

— Брешеш, ти сидиш там, ще й ноги на мій стіл поклав, — рівним тоном відповів Малкольм.

— Босе, ти… в мене за спиною? — трохи нервово запитав Сміт, тамуючи нестримне бажання озирнутися.

— Ні, я просто дуже добре тебе знаю, — в голосі детектива прозвучала ледь помітна іронія. — Справа не в тому. Скажи Джиму, нехай перевірить пошту.

— Секунду, босе! — Колін перебіг до столу стажера і жестами вказав йому на ярлик мейлу на робочому столі. — Є! Ти встановив собі пошту на телефон? — не втримався від легкої шпильки Колін.

— Відкрий фото, — Малкольм пропустив жарт Коліна. — Бачиш?

— Босе, ти піратів пограбував? — приглушено запитав Колін, доки Джим шось безгучно шепотів одними губами.

— Майже. Витягнув оце все з озера.

— Ти в курсі, що частина вартості скарбу належить тобі, як тому, хто знайшов? — дуже лагідно поцікавився Колін.

— Пізно, його викрали, — буркнув Малкольм. — Скажи Джиму, нехай…

— Бос хоче… — почав було Колін, але Джим закотив очі, видрав телефон з його рук і увімкнув гучний зв’язок.

— Босе, привіт, ви на гучному! — бадьоро відрапортував Джиммі. — Якщо ви хочете,а би я повідомив…

— Так, ви, двоє! — гаркнув Малкольм, аж рудоволоса дівчина з фінансового відділення, що йшла повз з текою, підстрибнула і закрутила головою в пошуках джерела звуку. — Слухайте уважно і, бажано, мовчки. Джиме, перевір усе, що на цьому фото. Звідки ці брязкальця, і чи вони випадково не рахується в базі викрадених прикрас. Все, Джиммі, аж до адреси ювелірного, де їх виготовили, і прізвища шліфувальника камінців. Ясно?

— Так, сер! — глухо відрапортував Джим і заходився завантажувати фото для подальшої з ним роботи, вдаряючи по клавіатурі втричі голосніше, аби Малкольм на тому боці точно почув, що він, Джим Брок, виконує наказ.

— Тепер ти, Коліне! — суворо продовжив Малкольм. — Перше: повідом директору Брауну, що ти мені потрібен тут. Друге: оформлюй мій вихід із відпустки, своє і моє відрядження і неси свій зад в Боттіно. І зброю мою прихопи, доручення на транспортування в мене в столі поряд з “Береттою”. Питання?

— Жодних питань, босе! — в унісон відповіли Колі і Джим.

Відповіддю для них стали короткі гудки. Детектив кинув трубку.

Колін стражденно застогнав,заплющив очі і вперся лобом в стіл Джима.

— Схоже, відпустка скасовується! — поскаржився він стажеру.

— Ти збирався у відпустку? — той поглянув з виразом здивування і співчуття.

— Ні. Відпустка Малкольма скасовується. І нам, мій дорогий стажере, тепер гаплик.

— Думаєш, бос сильно засмутився? — тихо поцікавився Джим.

— Гірше, — зітхнув Колін і випростався. — Він знайшов собі справу, і тепер засмучуватися будемо ти і я. — він зітхнув іще раз. — Гаразд, шукай по базах оці цяцьки, а я піду до директора Брауна. Порадую його достроковим виходом нашого любого боса із відпустки. — Колін драматично притиснув пальці до скроні. — Допоможи нам Боже…