Розділ 3. Випадкова знахідка

Музика гриміла так, що риба в озері заривалася в мул, а качки, яких увіковічили в назві водойми, відлітали кудись у Саскачеван, аби не чути гупання басів з динаміків. Міс Джулі Задовбу-Єдиного-Сусіда, схоже, мала проблеми зі слухом, якщо мусила вмикати гучність на повну, аби почути текст пісні. Джексон Малкольм шипів прокляття увесь час, доки пішки обходив озеро. Габарити “Ель Каміно” не дозволяли йому проскочити вузькою стежиною понад берегом, без подряпин на криваво-червоних бортах, а надувний човен детектив ще не витягнув із кузова пікапу. Пхати ж хромовані борти “Шевроле” в колючі кущі Малкольм не став без прямої загрози його життю, тому мусив чимчикувати бережком, уявляючи себе злим татком з якогось кліпу на MTV суботнього ранку, що йде псувати дітиськам вечірку. Сивина на скронях і звірячий погляд людини, якій заважають відпочивати, доповнювали образ.

Верескливий молодіжний “туць-туць”, від якого москіти падали в польоті, змінився романтичною дуетною баладою. Два голоси — жіночий і чоловічий — страждали в унісон, співаючи про те, що вони хочуть лишитися поряд, навіть якщо настане кінець світу або ж закінчиться вечірка. Судячи з надриву вокалу, ні він, ні вона й досі не визначилися, що для них трагічніше із цих двох варіантів. Але померти обидва планували із посмішкою, в обіймах одне одного.

Малкольм лише закотив очі, але крок стишив. Принаймні, ця пісня була приємною і ніхто не вдавав із себе оперну Діву з “П’ятого елементу”. Слухати можна було, аби ж не так гучно.

Прогулянка на свіжому повітрі трішки вгамувала злість, що клекотіла в грудях детектива. Врешті, дівчина просто відпочиває. Він чемно попросить прикрутити звук динаміків.

Зблизька динаміки горлали так, наче на маленькій галявинці одночасно проходили Вудсток і Коачелла. Кликати господарку крихітного будиночка було марно. Малкольм піднявся дерев’яним сходами на невеличку терасу, на якій стояли динаміки, приєднані до автомобільного акумулятора і до маленького айпаду. Детектив кинув сповнений ненависті погляд на крихітний гаджет, тамуючи нестримне бажання влупити по ньому кулаком. Але він зібрався поводитися чемно.

Тому він постукав по одвірках, спотерігаючи за господаркою дому, крізь москітну сітку, що затягувала прочинені навстіж двері. Але стукіт потонув в гітарних аккордах… Сама ж міс Джулі навіть не смикнулася, повністю поглинена телефонною розмовою.

Малкольм з мстивою посмішкою висмикнув дроти живлення, ледь не зірвавши “крокодили” разом з обома виводами. Тиша, що впала на озеро, була такою лункою, що здавалася нереальною. І в цій тиші голос Джулі пролунав надто гучно і різко:

— Припини тиснути на мене! Я сказала: забудь цей номер! Все, мене не існує для тебе! — вона нервово обірвала дзвінок і прошипіла. — Ще й акамулятор здох!

Довше мовчати було нечемно, тому Малкольм озвався від дверей:

— Привіт, сусідко! — і помахав відключеними від акумулятора клемами, що жалібно дзенькнули в його руках.

— Джек! — Джулі розпливлася в привітній посмішці і відсмикнула москітну сітку убік. — Не чула, як ти прийшов!

— От взагалі не дивно, — не втримався від сарказму Малкольм. — Акумулятор цілий, це я клеми зняв.

— Міг би просто вимкнути айпад, — накульгуючи на поранену ногу, Джулі вийшла на терасу і раптом зашарілася. — Боже, це ж через музику ти прийшов, так?

— Взагалі-то, так, — увесь гнів Малкольма кудись подівся, наче його й не було. — Трошки заважає, знаєш… Я тут, ніби як, рибу ловлю…

Джулі присоромлено опустила очі, роздивляючись свої босі ноги. Уся її постать виражала щире каяття, особливо винуватою виглядала темноволоса потилиця. І Малкольм не втримав посмішку, а потім і взагалі тихенько засміявся.

— Гаразд, я не сварюсь, чесне слово! — відчуваючи себе поряд з дівчиною безкінечно старим і втомленим, миролюбно повідомив він. — Просто давай не так гучно, домовилися?

Джулі поглянула на нього знизу вгору величезними темними очима і всміхнулася.

— Я просто звикла вже, що тут немає нікого і можна ввімкнути музику гучніше. Так… Так легше не думати, ну… розумієш?

Малкольм розумів, як ніхто. Але чомусь не міг уявити, які ж такі думки не давали спокою такій юній дівчині. Але, про всяк випадок, кивнув, аби не образити.

— То ми домовилися? — посміхнувся він, відступивши на крок назад.

— Звісно! — Джулі посміхнулася, все ще ніяковіючи. — Мені дуже шкода, Джеку, що я тебе потурбувала…

— Все добре, — гмикнув він і спустився сходами, що тихо порипували під його вагою, на пісок. — Бувай, Джулі!

Він не встиг дійти до краю стежки понад озером, як музика загупала знов. Малкольм від несподіванки аж присів, та звук швидко стишився до ледь вловимого.

— Вибач! — гукнула йому услід Джулі. — Звук стояв на максимумі…

— Я в курсі! — озвався Малкольм і, посміюючись, пішов до свого будиночку, і з думками про можливу вечірню риболовлю. І, якщо він поспішить, то, можливо, навіть із човна.

***

Сонце ховалося за верхівками дерев, розсипаючи яскраві промені схилами Черепашачих гір, та на поверхні численних озер, що вкривали все центральне плато. Вода блищала, ніби сонце опускалося просто в її теплі обійми. Літнє глибоке небо відбивалося в тихих спокійних водах, і здавалося, не існує ніякого іншого світу. Лише цей спокійний тихий парк, озера і верхівки сосен на фоні бузкових хмаринок.

Джексон Малкольм з насолодою втягнув вечірнє свіже повітря, і направив човен до пірса перед своїм будиночком. Він веслував повільно, ніби хотів подовше лишитися на воді.

Біля його ніг, на дні надувного човна, стояло відерце з рибою. Парочка невеликих сакерів лежала на його дні, а все інше детектив випустив назад в озеро. Йому не потрібно було занадто багато, кілька рибин на вечерю — і задоволення від самого процесу риболовлі.

Після ранкової розмови з боку будиночка Джулі не чулося гучної музики. Вона виходила на терасу, махала Малкольму руками і жестами питала, чи не заважає йому звук її колонок. Він заперечно хитав головою — і вона підіймала вгору великі пальці. Ось і все спілкування.