Розділ 2. Cherchez la femme

                Малкольм сидів на крихітному пірсі, що врізався в Качине Озеро ярдів на п’ять, і зі злістю поглядав на будинок з протилежного боку водної гладі. Всередині нього клекотіло роздратування, яке сторонній спостерігач навряд чи би розгледів, навіть якби стояв поряд із детективом, що вільготно відкинувся на розкладному стільчику, мов на кріслі, і крізь темне скло сонцезахисних окулярів поглядав на непорушний поплавець перед собою.

                Але під зовнішнім спокоєм і умиротворенням вирували емоції, природу яких навіть сам Малкольм не хотів вивчати і усвідомлювати. Він просто мовчки бісився, і якби погляд міг спопеляти – на місці крихітного будиночку, що орендувала собі на усе літо міс Джулі, нині ледь жевріли б вуглинки.

                За добу, що Малкольм провів в цьому затишному місці, міс Джулі Як-Там-Її-Трясця встигла дістати його незгірш сімейки Монінгів під час останнього розслідування. Ця дівчина, якій не місце в глушині індіанської резервації, бісила, як червона ганчірка в руках тореадора – бика. І робила це так невимушено, що ображатися на неї було, ніби як, і ні за що. Але Малкольм бісився так, що аж зуби скрипіли.

                Все почалося минулого ранку, коли ця дивачка заявилася в його будиночок «привітатися» в своїх мікроскопічних шортах і величезній футболці з ядучо-зеленим єдинорогом. Хто взагалі носить такі дурнуваті принти на футболках? Підлітки?

                Вони обмінялися парою фраз, і вона пішла геть. А Малкольм не знав, куди себе приткнути, ще пів дня, щонайменше. Хоча до її появи в нього був чіткий план дій. Але ні, ця дамочка поламала все, розтоптавши своїми босими ніжками. Ті босі ніжки, до речі, стали другим пунктом претензій Малкольма до цієї панянки. Хто ходить босоніж посереж хвойного лісу? Дурепа, яка хоче загнати в ногу якусь бридоту?

                Власне, вона й загнала в ногу якусь бридоту. Скалку завбільшки із риболовний поплавець. Де? Вона лише махнула рукою убік лісу за її будиночком, коли Малкольм в манері, що вирізняла його з-поміж інших, запитав, якого біса вона швендяла босоніж де не треба, і де, заради бісової мамці, оте «де не треба» знаходиться. І, так, звісно ж саме Малкольм мусив надавати їй першу домедичну допомогу, а потім везти її в Боттіно, аби цю ненормальну оглянули лікарі. А хто ж іще мав рятувати міс Джулі? На озері поки ще нікого не було, окрім них двох!

                Звісно, Малкольм не міг лишити дівчину в біді, і ні, її довгі голі ноги ніяк не вплинули на його ставлення до неї. Врешті, детектив був джентльменом, нехай це поняття і вийшло з моди ще за часів його юності… Зараз, здається, говорили про «екологічне ставлення» до людей. Та Малкольм був надто старим, аби усвідомлювати, чому «екологічний» тепер не про природоохорону, а про взаємини… Принаймні, він вважав себе старим. Особливо, поряд з дівчиною, що візуально годилася йому в доньки…

                Джулі була юною. Злочинно юною, і злочинно гарною, з цими своїми темними очима, чорними неслухняними пасмами пухнастого волосся і відкритою, життєрадісною посмішкою, що не сходила з її обличчя навіть тоді, коли на очах з’явилися сльози болю. Все ж, шмат деревини в нозі – це боляче. Дуже боляче. Але вона посміхалася крізь сльози і постійно дякувала Малкольму незрозуміло за що.

                Він запропонував їй лишитися в Боттіно, але Джулі вперто наполягала на поверненні на Качине Озеро. Малкольм зітхнув, але відчинив для неї пасажирські дверцята свого «Ель Каміно», не без задоволення спостерігаючи за щирим захватом, з яким Джулі оглядала салон «Шевроле». Власне, лише через це він не викинув її десь на ходу, адже ця дівчина тріскотіла без упину, доводячи детектива до стану, близького до нападу гніву.

                Але то були ще не всі проблеми, які спричинила ця дівчина. Крім того, що вона зіпсувала плани Малкольма на прибирання в будиночку та огляд човна, так вона ще й ледь не до інфаркту його довела, коли вже поночі пришкандибала на перебинтованій нозі до його дому, аби… запросити на вечерю. В знак подяки за порятунок.

                Вечеря, варто відмітити, вийшла чудова. Стейк на вогні, кукурудза із сиром і спеціями. «Я не люблю боби» - ніяково посміхнулася Джулі, ніби він їй щось сказав відносно гарніру. Малкольма ж підкидало від однієї думки про те, що така наївна і дивакувата дівчина наражала себе на небезпеку. Як детектив, він і уві сні міг назвати точну статистику злочинів проти таких юних дівчат. І детально міг уявити, що саме сталося б з нею, якби на місці Малкольма був якийсь хворий збочинець.

                Він вирішив не лякати дівчину проти ночі серйозною виховною розмовою про неприпустимість такої поведінки. Але на ранок Джулі Ходяча-Катастрофа продовжила планомірно виводити свого сусіда із рівноваги.

                Ранок почався просто чарівно. До світанку пройшов легенький дощик, і Малкольм сподівався на те, що вдасться трішки порибалити. Він витягнув снасті на пірс перед своїм будиночком, розсипав у воду прикорм для риби, і відправився заварити собі кави. Але щойно він вмостився на розкладному стільці з чашкою міцної, чорної кави, як з протилежного берегу на повній гучності хтось включив Леді Гагу. Хтось… Джулі Я-Зіпсую-Твою-Відпустку, більше нікому…

                Малкольм ще годину намагався вловити рибину, але Матусю Монстрів змінили хіти Крістіни Агіллери, а подібні вокальні пассажі розлякали не лише риб, але й, здавалося, навіть качок, на честь яких назвали озеро. Крістіну Агіллеру, попри її популярність, Малкольм міг витримати в суворо нормованих дозах. Тому, шиплячи прокльони в бік музикального будиночка, згріб снасті і пішов з пірсу, який вже як слід пропекло сонце. Тим більше, що з будиночка надривався його мобльний.

                - Ало? Привіт, Ерін! – ігноруючи гучну музику з протилежного берега, відповів на дзвінок Малкольм. – Моя похресниця відпустила тебе погуляти?

                Донці Ерін і Віктора було лише два місяці. Малкольм обожнював цю крихітку, для якої став хрещеним батьком на прохання обох Фламмерів. З появою дитини Ерін остаточно вгамувала свою жагу до роботи, і тепер усю себе віддавала донці.