Розділ 9

Dana

Моя надія, що цей хлопець насправді ще має всередині якусь… солідарність, врешті-решт, просто розвалилася. Я заскочила в автобус, котрий саме приїхав, і, оплативши проїзд, сіла на вільне місце. Врешті… скоріше за все, мені потрібно відмовитися від цієї роботи. Я просто не зможу працювати разом із Денисом. Мало того що в одному офісі, в мої обов’язки ще й входить супроводжувати його під час виїздів для зустрічей з партнерами або ж замовниками. Я швидше повірю, що йому в голову прийде якась феноменальна ідея і він викине мене з літака або автівки, аніж що моя робота буде спокійною.
Мій телефон завібрував, обірвавши мої думки, і я опустила погляд на екран та посміхнулася.
Rost: Ну і як в тебе день пройшов? Не хотіла б зустрітися?
Я посміхнулася, і мої пальчики забігали по клавіатурі, надсилаючи відповідь.
Dana: Мене взяли на роботу. Тільки проблема, що, швидше за все, мені потрібно відмовитися від неї. Тому… гадаю, оцінка дня середня. А щодо зустрічі, то я не проти. Можу приїхати до тебе.
Rost: Давай я зараз тебе заберу, і ми разом кудись поїдемо. Однак зауваж, ти повинна пояснити мені свою проблему.
Я поставила сердечко на смс.
Dana: Я зараз їду додому, буду на зупинці. Можемо одразу і зустрітися.
Rost: Гаразд, я чекатиму тебе там.
Минуло кілька хвилин, перш ніж автобус зупинився нарешті в потрібному мені місці, і я вийшла. Роззирнувшись, я не стримала своєї посмішки у передчутті зустрічі із Ростиком. Коли я помітила нарешті його машину серед безлічі припаркованих, я швидким кроком підійшла та сіла в середину неї.
— Привіт, — сказала я і нахилилася, поцілувавши хлопця.
— І вам доброго дня, Богдано, — відповів хлопець.
Я відсторонилася, і саме в цей момент Ростик дістав з-за своєї спини милу іграшку. Пухнастого синього слоника.
— Я думав, що ж подарувати тобі на честь твоєї першої роботи і… не придумав нічого кращого. Тому знайомся, це містер Слон.
Я засміялася і простягнула руку, беручи іграшку в руки.
— Це так мило, Ростю, — сказала я, а тоді знову нахилилася, поцілувавши хлопця в щоку. — Дякую тобі.
Хлопець посміхнувся. Мені насправді було дуже сильно приємно, і я була шалено вдячна Ростику за такий подарунок. Це було якось… по-особливому для мене.
— Отже, які в тебе там проблеми? Ти ще й дня не пропрацювала, а вже думаєш про звільнення? Що ж це за робота така, що налякала тебе?
Хлопець завів двигун, а я, посадивши містера Слона собі на коліна, важко видихнула.
— Це робота в компанії… Боднаренків.
Ростик підняв свої брови.
— І все? — здивувався він. — Це головна причина? Хіба ти не знала цього, йдучи на співбесіду?
Я хитнула головою, дивлячись на краєвид за вікном.
— Знала, але... — я перевела погляд на Ростика. — Я думала, що це буде в компанії Максима з його друзями. І що врешті я працюватиму безпосередньо на Максима і буду його секретаркою. А виявляється, що це робота в компанії, заснованій ще його батьком. Її зараз, як я розумію, повинен успадкувати Денис.
— Тобто виходить, ти будеш секретаркою Дениса? — уточнив Ростик, і я кивнула головою.
— Так, — пошепки відповіла я і опустила погляд на іграшку на своїх колінах.
— І в чому проблема? Ви ж з Денисом наче нормально ладите, вчора все було ж добре.
Я прикусила свою губу.
— Чи він тобі щось зробив після того, як я вийшов?
Я на якомусь автоматі похитала головою і сказала швидко:
— Ні…
Навіщо я це зробила? Я не знаю… Насправді я хотіла розповісти Ростику про вчорашню пригоду, але… Вони ж друзі. Причому давні. Я пам’ятала, як ще в шкільні роки вони завжди ходили всюди разом. Ростик часто захищав Дениса і навпаки. Навіть у той період, коли після смерті батьків Дениса всі ми тоді насміхалися з нього, Ростик завжди був на його боці. Напевно, попри власні бажання, я все ж не могла розповісти Ростику про ту ситуацію. Це, напевно, спричинить конфлікт між хлопцями. А мені не хотілося, щоб, окрім образи Дениса на мене через шкільне минуле, додався ще й новий привід неприязні в мій бік — сварка з давнім другом.
— Тоді в чому проблема? — спитав Ростик.
— Мені здається, що, попри вчорашній вечір, він… він злий на мене.
Ростик важко видихнув.
— Дано, не накручуй себе. Денис — милий і добрий хлопець. Якби він був злим на тебе, вчорашнього вечора в клубі не було б. Чи… ти мені щось не договорюєш?
Я похитала головою.
— Я міг би спитати брата, якщо ти хочеш. Можливо, в нашій компанії є якісь вільні місця? Але… ти ж розумієш, що це буде посада техпрацівника, швидше за все.
Я хитнула головою.
— Ні… ти маєш рацію. Мені не варто себе накручувати.
Ростик посміхнувся, а тоді натиснув на гальма, зупиняючи машину біля великого торгового центру.
— Отже, в такому разі ми йдемо святкувати твоє працевлаштування.
Я примружила свої очі.
— Що ти вже придумав?
Хлопець засміявся.
— Як давно ти була в кінотеатрі?
Я задумалася.
— Здається… я ніколи й не була.
Ростик здивовано підняв брови.
— Ти зараз серйозно?
Я кивнула головою.
Хлопець тихо застогнав.
— Господи, ти втратила найкращі хвилини свого життя. Я тепер просто зобов’язаний тобі їх компенсувати.
Я не стримала свого сміху. Хлопець вийшов з машини, а опісля відкрив двері біля мене і подав руку. Я вийшла разом із ним, а після ми покрокували до великого торгового центру, всередині якого зайшли до кінотеатру. Я із зацікавленням оглянулася навколо, розглядаючи безліч афіш, котрі тут були.
— Ромком чи жахи? — спитав Ростик, і я знизала плечима.
— Обирай на свій розсуд, — сказала я.
Ростик задумано потер своє підборіддя, а після повернувся до прилавку, за яким, власне, і купував квитки. Опісля ми купили відро попкорну та зайшли до зали. Ми сіли на свої місця. Я витягла мобільник, набираючи татові смс-попередження, що я буду сьогодні пізно, щоб він не хвилювався. Піднявши погляд, я завмерла. Попереду нас сиділа дівчина з хлопцем. Дівчина з вогняним рудим кучерявим волоссям.
— Аліна? — вигукнула я.
Дівчина повернулася до мене, і я не стримала свого здивування.
— О, привіт, — сказав Ростик.
— Не очікувала вас тут побачити, — сказала дівчина, посміхаючись, а потім глянула на мене. — Особливо тебе.
Я натягнуто посміхнулася.
— Ти хіба не повинна була бути з Денисом? — спитала я.
Дівчина хитнула головою і посміхнулася. Я зауважила, що її посмішка була дивно нервовою.
— Справді? — перепитала вона.
Я кивнула головою.
— Він казав, що ти повинна приїхати до нього ввечері, а потім ви повинні…
— Зайнятися гарячим сексом? — перепитала вона. — О, це в нас заплановано на пізніше.
Мої щелепи наче судома звела. Раптом світло у залі згасло.
— Гарного перегляду, — сказала дівчина, і Ростик їй щось відповів.
Я ж стиснула свої долоні в кулаки. Я чомусь відчувала, що Денис насправді збрехав мені… Аліна прийшла сюди з іншим хлопцем, вона здавалася мені здивованою, коли я сказала їй про Дениса. Але… її відповідь. Що, якщо врешті вона була здивована більше з того, що я знаю про справи Дениса? А цей хлопець — її брат. Це ж також можливо.
— Ти говорила сьогодні з Денисом? — прошепотів мені на вухо Ростик.
Я кивнула головою.
— Ми перетнулися біля його під’їзду. Коли я на зупинку йшла, — пояснила я.
Ростик кивнув головою. Він більше нічого не сказав, а мені… мені стало соромно. Я не повинна йому брехати!