Розділ 7

Dana
Крик Дениса, жахливий і пронизливий, як звірячий рев, досі лунав у моїх вухах. Я сиділа в його машині, перебираючи пасма свого волосся. Він… він виглядав таким наляканим. І таким маленьким.
Я повернулася до вікна. Я прокинулася вранці від смс на своєму телефоні, котрий був під самим моїм вухом. А потім… тихий крик. Я не зрозуміла, де я знаходжуся. Підірвалася, розуміючи, що лежу на дивані, але… почувши іще один тихий крик, я піднялася з ліжка. Це звучало точно не як «Все гаразд». Побачивши Дениса на ліжку, я зрозуміла, що, швидше за все, це — його кімната.
А потім хлопець жахливо заверещав просто-таки. Його очі на секунду відкрилися, а потім він сильно стиснув їх. Мені просто відняло мову, коли він почав смикатися в ліжку і впав прямісінько на підлогу з таким звуком, наче зламав собі всі кістки.
— Ростикові краще не знати про вчорашні події, — сказав хлопець, вириваючи мене з думок.
Я повернула голову до Дениса.
— Хочеш, щоб я обманювала його?
Денис знизав плечем.
— Якщо хочеш — розповідай. Мені все одно. Але навряд чи він зрадіє, що ти вешталася зі мною вночі по лісу, пробила мені колеса в автомобілі і, до того ж, що ми спали в одній квартирі.
Я скривилася. Це звучало як… як дурна історія з книжки, а не з реального життя. Врешті я хитнула головою.
— Тобі кошмар наснився? — не стрималася я.
— Ти сама знаєш відповідь на це питання, — пробурмотів чоловік.
— Тобі постійно це сниться? — знову поцікавилася я.
Машина зупинилася біля входу у велику будівлю.
— Це офіс, адресу котрого ти назвала, — сказав Денис. — Ти можеш іти.
Я прикусила губу. Врешті, він не хотів ділитися зі мною цим. Але мені було шалено цікаво: що ж так… настільки сильно могло лякати дорослого Дениса, що він так кричав? Що йому наснилося? І невже… невже це було постійно?
Але врешті, це справді не моя справа.
— Дякую, — прошепотіла я. — І… вибач. За вчора. І загалом. Мені соромно за те, що було… в дитинстві, після смерті твоїх рідних. Я… після вчорашнього, як ти мене налякав тим, що залишиш посеред лісу, я… я зрозуміла, що налякала була тоді тебе, напевно, в багато разів сильніше. Смерть твоїх батьків — це не була тема для сміху чи… чи знущань. Мені соромно. Справді. І я перепрошую через це.
Денис повернув голову до мене, але врешті нічого не сказав.
— Ти спізнишся, — сказав він.
— І з Ростиком я не через гроші. Тобі немає причини хвилюватися, що я скористаюся твоїм другом.
Я відчинила дверцята і просто вийшла. Врешті, я сказала все, що хотіла. Мені не було чого іще додати.
Я зайшла у великий офіс і підняла голову вгору, намагаючись триматися впевнено. Сорочку, котру мені виділив Денис, вдалося підлаштувати наче під сукню. Я була низького зросту порівняно із ним, саме тому сорочка сягала мені ледь не до колін. Врешті, це було краще, аніж іти у вчорашньому брудному одязі.
— Доброго дня, — я посміхнулася до дівчини за стійкою. — Я на співбесіду.
— Доброго дня. Вам на другий поверх і в кінці коридору кабінет нашого директора. Там уже є декілька претендентів, окрім вас, гадаю, ви зможете знайти?
Я кивнула головою.
— Так, я впораюся.
Я покрокувала до сходів і глибоко вдихнула. В мене не було досвіду, а я, побачивши оголошення про пошук економіста, навіть не задумувалася, одразу відправивши заявку. А зараз мені ставало лячно… Я піднялася на другий поверх і глибоко вдихнула. Тут уже була достатньо велика черга із набагато старших за мене чоловіків і жінок…
В мене просто не було шансів, я зрозуміла це, щойно перша пані в черзі спитала мене, скільки років я маю стажу. Директор, котрий проводив співбесіду, одразу сказав, що я не підходжу, і… хоча б за це я йому вдячна.
Я важко видихнула, вийшовши з офісу, мої губи скривилися, коли я зрозуміла, що на вулиці зібралися хмари. На мій телефон прийшло смс з сайту, де я і шукала роботу. Це було нове оголошення про пошук секретарки в VMVS. Я нахмурила свої брови. Звучить як… як якась служба на рівні політики. Я зайшла в гугл і ввела назву, а тоді підняла брови. Це була компанія, заснована братом Дениса та його друзями. Я прикусила свою губу. Можливо, це буде низько, але… врешті я відправила свою анкету. Врешті, спробувати варто, чи не так?
Я викликала таксі і, щойно сіла в нього, як мені подзвонив незнайомий номер. Я підняла слухавку.
— Алло, доброго дня. Богдана?
— Ем… так. Доброго дня.
— Мене звати Таміла, я з компанії VMVS, в котру ви подали анкету на посаду секретаря.
Я підняла свої брови.
— Приємно познайомитися, — відповіла я.
— Ми готові розглянути вашу кандидатуру. Могли б ви приїхати до нас на співбесіду?
— Так, звичайно ж.
— Що ж, чудово. Тоді я надішлю вам адресу, і будемо вас чекати. До зустрічі.
Я посміхнулася.
— Дякую.
Скинувши виклик, я широко посміхнулася. Мені одразу надійшла адреса, і я сказала її водієві. Вже через пів години я стояла на порозі великої багатоповерхової будівлі. Після вже невдалого досвіду зранку мені було дещо страшно заходити, але врешті, хто не ризикує, той не п’є, правда ж?
Я зайшла всередину і покрокувала до стійки.
— Доброго дня, — привіталася я до дівчини. — Я приїхала на співбесіду.
— Богдана? — перепитала дівчина.
Я кивнула головою.
Дівчина посміхнулася.
— Чудово, я проведу вас до кабінету Владислава.
Я кивнула головою. Дівчина покрокувала попереду, а я за нею.
— Багато було заявок на цю роботу? — спитала я, коли ми зайшли в ліфт.
— Ви насправді перші були, окрім вас іще двоє дівчат.
Я підняла брови, а тоді кивнула головою.
— Ви шукаєте людину з досвідом? — поцікавилася я.
Ми вийшли з ліфта і покрокували по великому коридору.
— Насправді, гадаю, досвід і не такий важливий. Головне — не хвилюйся і кажи все так, як є. Ще чітко відповідай на питання. І в жодному разі не намагайся загравати.
Я хотіла вже сказати, що я й не думала, але натомість тільки поправила сорочку Дениса на собі, потягнувши її дещо вниз. Врешті, вона була зафіксована паском посередині, але все ж таки.
— Все буде гаразд, — сказала дівчина, зупиняючись перед дверима, і втішно посміхнулася.
Вона ввійшла всередину, я зачекала, поки дівчина вийде і впустить мене всередину.
— Доброго дня, — привіталася я, заходячи всередину.
Достатньо приємний чоловік підвівся, коли я ввійшла, і посміхнувся.
— Доброго. Присідайте, будь ласка.
Я сіла на стільчик.
— Отже, ви подали анкету на роботу. Я її оглянув, і… тут вказано, що ви навчаєтеся на другому курсі в університеті.
— Я планую взяти на цей рік академвідпустку, — сказала я.
Чоловік кивнув, гортаючи далі в своєму ноутбуці, напевно, ту саму анкету.
— Чому, якщо не секрет?
Я прикусила свою губу.
— Фінансові труднощі, — сказала я просто, і він кивнув головою.
— Ух ти, економіка? Цікаво, в мене брат економіст.
Я посміхнулася.
— Що ж, гадаю, що ви нам підходите, — сказав хлопець, закривши кришку ноутбука, і глянув на мене.
— Справді? — здивувалася я.
— А чому б і ні? Молода дівчина, до того же навчання — це святе.
Я ледь стрималася, щоб не заплескати в долоні від радощів.
— Тільки є один нюанс: робота буде не тут, а в компанії одного зі співвласників. Це ж не проблема?
Я похитала головою.
— Звичайно ж ні.
— Сподіваюся, ви читали контракт і вас задовольняє оплата та всі обов’язки. Детальніше про це все, гадаю, розкажуть вам на стажуванні, бо я, якщо чесно, не надто в цьому розуміюся.
Чоловік посміхнувся, і я кивнула головою.
— Мене все задовольняє.
— Стажування проходитиме також в тій компанії, я вам адресу повідомлю. В даний час директор там Максим Боднаренко, але його менший брат починає проходити практику, в майбутньому, напевно, він там буде головним.
Я завмерла на секунду.
— Денис? — перепитала я.
Чоловік кивнув.
— Ви знайомі?
Я ледь стримала свій хмик.
— Навчалися разом в молодшій школі. Бачилися нещодавно.
Владислав посміхнувся.
— Ну, тоді вам буде просто спрацюватися. В Дениса дещо дивний характер, як я зауважив, але якщо ви вже знайомі, то це дуже добре.
Я кивнула головою.
— Отже, мій робочий день починається відзавтра?
Владислав кивнув головою.
— Так. Робочої форми немає, можете бути в зручній для вас формі одягу. Адресу компанії вам напишуть. Я повідомлю, щоб вас там зустріли.
Я кивнула головою.
— Що ж… тоді дякую.
— Гарного вам дня.
Я кивнула головою і підвелася, крокуючи на вихід. Врешті, я була шалено щаслива. Але… це минуло, щойно я сіла в автобус, їдучи до своєї квартири.
Після вчорашнього вечора… я зрозуміла, що Денис далеко не завжди може бути добрим і милим, яким я його пам’ятаю. Він злий на мене через минуле. Та й, кажучи чесно, після того як він мене вчора налякав тим, що залишить в лісі саму, я… я зрозуміла його. І мені стало соромно за те, що ми витворяли в дитинстві, мені стало соромно за моє ставлення до нього. Врешті, він мав вчора рацію. Ми не повинні були насміхатися та гратися на його страхах. Але… ми ж були діти!
Врешті, минуле минулим, але… зараз Денис був не зовсім прихильним до мене. А тепер… чомусь я була впевнена, що він не упустить нагоди понасміхатися з мене, дізнавшись, що я — його секретарка. І від цього мені ставало трохи не по собі.