Розділ 6

Den
Богдана більше нічого не говорила й не питала, я розумів, що вона йде позаду, тільки через те, що гілки хрускотіли. Раптом дівчина скрикнула, перечепившись об щось. Я на інерції повернувся і зловив її. Богдана ахнула. Її руки стиснули мою футболку.
— Обережніше, — пробурмотів я.
— Навіщо ти мене зловив? — сказала вона, вирівнюючись.
Я хмикнув.
— Так, дякую, Денисе, що не дав мені ще більше стукнутися головою. Хоча навіть не знаю, що б тоді я робила. Напевно б здуріла ще більше. 
Я повернувся, крокуючи далі.
— Тебе комарі не кусають? — прошепотіла вона через деякий час. 
Я хмикнув.
— Ні, я ж обраний, і вони на мене не сідають. Що за дурні питання?
— А якщо… якщо ми не виберемося? Я вже змерзла. І втомилася йти, — почала обурюватися вона.
— А треба було думати, перш ніж колеса пробивати, — дорікнув я, але врешті почав знімати свою чорну джинсовку. Я встиг її накинути, коли ми виїжджали з клубу.
— Тримай, — я простягнув Дані куртку, навіть не повертаючись. Вона взяла її.
— В тебе жахливі парфуми, — дорікнула вона.
Я закотив очі. Врешті, нарешті неподалік між деревами було видно світло фар.
— Там хтось є, — вигукнула Дана.

***
Я викрутив кермо, заїжджаючи нарешті на парковку під багатоповерхівкою, де була моя квартира. Дана заснула на кріслі поруч, і я повернув голову до неї і обурено видихнув.
Чорт! Я хотів її налякати, а в результаті ми обоє пройшли пів лісу, перш ніж вдалося сісти в цю машину і приїхати в місто. Моє щастя, що більшість хлопців звідти — це були мої знайомі, і один з них віддав мені свою автівку.
Я вийшов з машини. Повний нездара! Ще й мої ноги жахливо чухалися, як і все тіло від укусів комарів. Я ледь стримався, щоб не почати це все терти і не перетворитися завтра на суцільну червону пляму.
Я відчинив дверцята з боку Дани.
— Гей, — прошепотів я, легко штовхнувши її. Дівчина щось пробурмотіла собі під ніс, але не прокинулася. Я важко видихнув. Мені не залишалося нічого, окрім як залишити її в машині, але боюся, якщо вона в моїй проколола колеса, то в цій і вікна може вибити, коли прокинеться. Або ж узяти і віднести до своєї квартири. Що я врешті й обрав. На жаль.
Я вклав Дану на диван у вітальні, врешті, ліжко своє я їй точно не віддам. Ще б чого. І хай мене камінням закидають, я не зроблю цього.
Я підклав подушку під голову дівчини і взяв із шафи плед, вкривши її. Сам же покрокував до ванної. Зайшовши всередину, я ввімкнув світло і важко видихнув, піднявши голову вгору. Мій план для того, щоб «провчити» Дану, вдало провалився. Але принаймні мене радувало, що її розлютила Аліна, як я і планував… але навіщо?
Я скинув із себе одяг і швидко прийняв душ, врешті, через струмені холодної води тіло не так сильно чухалося, і я, обмотавши рушник нижче пояса, вимкнув світло і пройшов до спальні. Дана повернулася на дивані, щось пробурмотівши. Що ж, я сподіваюся, вона не ходить уві сні чи принаймні не говорить надто голосно…
Я переодягнувся у нічні штани, відчинив вікно в кімнаті і ліг в ліжко. Врешті, я довго не міг заснути. Спочатку я крутився в ліжку, опісля сидів у телефоні. Врешті я вирішив зайнятися трохи роботою. Дістав із холодильника на кухні пиво і сів у ліжку, відкриваючи список, котрий склав Макс сьогодні. Загалом, це все була моя робота для практики. Я почав повільно працювати, і перше, що потрібно було, — вивчити архів. Один з клієнтів замовив новий дизайн для готелю. Він і раніше користувався саме нашою фірмою, будуючи свої минулі заклади. Максим сказав, що це був його перший клієнт, коли він тільки починав. Мені варто було вивчити минулі дизайни і скласти звіт. Ну, а іще одним з завдань було створення власного дизайну. Врешті, я навчався на факультеті архітектури, на щастя, тому це завдання було простим у виконанні… як я гадав. Насправді, створення дизайну я відклав по далі, і вирішив зосередитися на звітах. 
 Невдовзі я відчув нарешті легку сонливість, чи то від алкоголю, котрий взяв був на кухні, чи то справді від втоми, і відклав ноутбук та опустився на подушку. Інколи мені було важко заснути, у мене часто бували безсоння. Поганий сон став, напевно, постійним явищем у моєму житті. На жаль. Інколи я все ж пив снодійні, але вони закінчилися в мене, а нові стояли в лісі у машині, котрі я тільки сьогодні купив.
Мої повіки злиплися, і я нарешті заснув.

Я йшов лісом. Навколо чувся дивний шум води. Я не розумів, куди йду, ноги наче самі вели мене вперед. Раптом десь далеко перед собою я побачив знайому постать.
— Мамо? — прошепотів я.
В моїх очах з'явилися сльози.
— Мамо, не йди!
Я почав бігти, але чим більше біг, тим більше постать віддалялася.
— Денисе!
Я зупинився, повернувшись… Я заплутався. Бо в одному кінці стояла мама, а в іншому — батько. Я не міг…  не міг обрати між ними двома. Я любив їх обох! Але зараз вони були по різні сторони від мене. А я так сильно хотів обійняти їх обох. 

Вони почали повільно обоє йти до мене, а я, наче загнаний звір, озирався, намагаючись не пропустити моменту, коли відстань повністю зникне і воно будуть поруч… Але чим більше вони наближалися, тим більше їхні обличчя спотворювалися. Моє серце починало шалено калатати, коли я бачив, як замість їхніх очей — тільки білі очні яблука.
З очей хлинули сльози, коли я бачив, як на білій сукні мами була велика червона пляма, а на сорочці батька — ідентична.
— Ні, — прошепотів я.
Металевий запах крові почав крутитися в носі. Я заплющив очі і підняв свої руки, закриваючи їх. Я знав, що буде далі… так було завжди. Їхні обличчя…. просто зараз вони стануть суцільними червоними місивами. Монстрами, котрих я боявся побачити.
— Ти ніхто і будеш ніким. Завжди, — звідкись почувся знайомий дівочий голос.
— Твоє місце в смітнику. Саме там ти повинен бути, бо ти ніхто. В тебе немає батьків.
— Ти перетворишся на безхатька, як і вся твоя сім'я.
Я не стримав свого крику. Голоси в голові, вони просто змушували мене божеволіти.
«Це сон. Це тільки сон. Мені треба прокинутися. Я хочу прокинутися!» — думав я і шепотів десь про себе. Але я не знав, як мені прокинутися. Я застряг у цьому дурному сні, і мені було страшно розплющити очі. Мені було страшно знову побачити ті обличчя. І я не знав, як мені прокинутися. 
— Денисе, розплющ очі. Будь ласка, — почув я знайомий дівочий голос. Було дивно… але я звідкись наче знав його. І я довіряв йому. Врешті я наважився розплющити їх і… і я миттю заверещав. Скривавлені обличчя батьків були просто на рівні моїх очей.
Я зірвався в ліжку, відчуваючи жахливий біль у тілі і досі чуючи власний крик, але миттю заплющив очі. З горла зірвався схлип, моє тіло трусилося. Я відчув, як ковдра заплуталася в моїх ногах, і почав смикатися. У спробі розплутатися я боляче впав з ліжка, але досі не розплющував очей. Мені було страшно, що, розплющивши їх, я зрозумію, що досі сплю, і побачу знову їх.
— Господи, що з тобою?
Дівочий голос, той самий, почувсь десь поруч, і теплі долоні торкнулися мене, але я почав розмахувати руками, не дозволяючи торкнутися.
— Ні. Зникни. Зникни, будь ласка, — почав я благати.
— Денисе, все гаразд, — знову сказав цей дурний дівочий голос.
Я похитав головою.
— Досить. Залиш мене, — знову сказав я, і навіть не впізнав свій голос. Він більше здавався дитячим, і це мене лякало, адже, можливо, я знову сплю?
Тепла долоня перехопила мої руки, стиснувши їх, і я завмер. В темряві… все здавалося таким незрозумілим. Але мені було страшно покидати цю кляту темряву.
— Гей, розплющ очі, чуєш мене?
Я похитав головою.
— Денисе, розплющ очі.
Я відчув, як моє тіло потягнулося вгору. Тепла долоня прибрала пасма мого волосся з чола, і я відчув дивний холод.
— Все гаразд, розплющ очі. Все добре.
Я не повинен був вірити. Блять, я не повинен був! Але врешті боязко трішки послабив силу стискання повік. Врешті, раптом якась біла пляма спалахнула, і я більше розплющив очі. Обличчя Дани було прямісінько перед моїм. Я важко дихав, а мною трусило. Я видихнув і посунувся, спираючись на ліжко, з котрого впав.
Дівчина потягнулася вгору, досі не забираючи свою руку з моїх зап'ясть, котрі вона стискала.
— Пусти, — прошепотів я і покрутив рукою. Вона відпустила врешті, а я потер свою шию і глибоко вдихнув.
— Візьми, — вона простягнула мені склянку з водою.
Я взяв і зробив кілька ковтків. Врешті, дихання вдалося заспокоїти, як і тремтіння.
— Все гаразд? — спитала Дана.
Я кивнув головою. Тепер… тепер мені стало зрозуміло. Третя особа в цьому кошмарі. Голос, котрий часто говорить до мене і занадто часто обманює, це… це вона. Це Богдана.
— Котра година? — прошепотів я.
— Пів на шосту ранку, — відказала вона.
Я потер свої очі, посидів кілька хвилин а тоді підвівся, обіпершись на ліжко, і сів на нього, потерши свою шию. Врешті я встав повністю на ноги, ледь похитнувшись, але втримав рівновагу.
— Я йду в душ. На кухні має бути якась їжа. Я відвезу тебе додому по дорозі на роботу.
Дівчина кивнула головою, а я просто-таки втік у ванну кімнату і став під холодні струмені води, обіпершись на плитку. Врешті я повільно сповз, сідаючи просто на підлогу і дозволяючи струменям стікати по мені. Я не знаю, скільки часу минуло, але коли моє тіло почало тремтіти від холоду, а зуби — цокотіти, я тільки тоді вимкнув воду, вийшов з душу та взяв рушник, витираючись.
Я глянув на своє відображення в дзеркалі. Можливо… можливо, мені взагалі не лягати спати? Я важко видихнув. Я спав всього дві години... Звичайно ж, сьогодні я цілий день буду точно не найпродуктивнішим працівником…
Я вийшов з ванної.
— Я можу скористатися твоїм душем? Я зранку на співбесіду маю поїхати, — почув я голос Дани з кухні і попрямував туди. Дівчина була у своєму вчорашньому одязі. Вона стояла біля плити, і я нахмурився, дивлячись, як вона смажить омлет. Це було дивно.
— Так, — пробурмотів я. — Дати тобі котрусь зі своїх… футболок?
Я покрокував до спальні.
— Маєш сорочку? Чорну…
— Гляну, — відповів я, відкриваючи шафу. Я одразу відкинув на стілець чорну сорочку, а опісля вийняв для себе джинси, білу футболку і піджак синього кольору.
Я швидко переодягнувся, взяв сорочку та повернувся на кухню-вітальню (вони в мене не були розділеними) і поклав сорочку на спинку дивана.
— Сідай, — скомандувала дівчина і поставила на край столу тарілку та чашку.
Я підняв свої брови.
— Це мені?
— Я свою порцію вже з'їла, — пояснила дівчина і пройшла повз мене. — Там є рушник?
Вона взяла сорочку із дивана.
— Так, і нова зубна щітка в одній з шухляд. Можеш також взяти.
Вона кивнула головою, а я сів на барний стілець і одразу потягнувся до кави. Це було максимально дивно. Особливо після всіх вчорашніх подій…