Розділ 4

Dana
— Денис пропонує нам зустрітися втрьох. Я ж казав тобі, що все гаразд, — сказав Ростик, і я посміхнулася.
— Що ж, я тільки рада. Де зустрінемося?
— Сьогодні в клубі. Він все організує. Я адресу тобі надішлю.
— Чудово, — відповіла я.
— Тебе додому завезти?
— Ні, я візьму таксі. Мені потрібно зустріти батька в аеропорту.
Хлопець кивнув головою.
— Що ж, тоді до вечора.
Ростик пішов, а я викликала таксі і вже через пів години була в аеропорту.
Я дещо сильно переживала через приліт батька. Наша компанія… вона зараз була, по факту, на межі банкрутства. Батько позвільняв багатьох людей через те, що просто немає ресурсів оплачувати їхню роботу. Нових клієнтів немає, а старі… більшість з них зараз відмовлялися від співпраці.
Через всю цю ситуацію батько неймовірно стресував, а слідом за стресом тягнувся і алкоголь. І це мене непокоїло найбільше. Врешті, він може запросто пропити всі гроші, котрі в нас ще залишилися. А окрім цього, в нас іще й кредит в банку, котрий потрібно якнайшвидше оплатити. Не хочеться мати проблем ще й через колекторів.
Мій телефон завібрував, коли я сіла на лавочку біля входу, щоб не проґавити батька. Я важко видихнула. Це було нагадування, що варто зробити внесок та оплатити наступне півріччя навчання.
— Що ж мені робити, — пробурмотіла я, і мої брови поповзли вгору, коли я зрозуміла, що ціна за навчання знову збільшилася, та ще й на кілька тисяч, а не сотень.
— Моя принцесо, — я повернулася і піднялася, начіпляючи на себе посмішку.
— Татусю, — привіталася я, обіймаючи батька. — Як пройшов переліт?
— Незвично літати в загальних літаках, а не в приватному, — поскаржився він, і я декілька разів покліпала. Навіть не знала, що й сказати.
Врешті, батько буде не менше, напевно, засмучений, дізнавшись, що ми живемо в двокімнатній квартирі в захаращеному районі, а не у будинку із покоївками, як раніше. Але… грошей справді не вистачало. Я не могла дозволити придбання будинку або ж більшої квартири.
— Сподіваюся, нам вдасться повернути фірму і поставити її на нормальний плав, і все стабілізується, — сказала я.
Батько посміхнувся, а тоді потер свої брови. Він завжди робив це, коли нервував. А іще його посмішка більше нагадувала істеричну та натягнуту, аніж привітну чи щасливу.
— Щось сталося? — перепитала я.
— Я… я продав нашу фірму закордонному партнерові.
Я кілька разів покліпала.
— Що? — прошепотіла я.
— В нас немає більше фірми, Богдано. Все було занадто погано. Ми без грошей не відновили б нічого. Персоналові я не виплачував зарплату вже два місяці…
Я похитала головою, а тоді сіла на лавку.
— Але ж… то ось чому ти викупив спочатку мої акції, переписавши їх на себе, — дійшло раптом до мене.
— У покупців була умова, щоб отримати всі активи.
Я похитала головою, а тоді затулила обличчя руками.
— І що нам тепер робити? — спитала я.
— Ми щось придумаємо, люба. Врешті, не все так і погано.
— Ні, тату. Все погано! — не стрималася я. — Куди ти підеш працювати? Вантажником? Ти в житті важчого нічого за валізу до недавнього часу не піднімав. У нас шалений борг у банку, котрий ти брав для утримання фірми. Мене можуть виключити з університету через неоплату. Все погано, тату. Все дуже погано!
— Заспокойся. До того ж, я вже все продумав.
Я хитнула головою.
— І що ж ти придумав?
— Підеш у стриптиз-клуб. Врешті, там непогано платять. Можливо, якогось чоловіка собі знайдеш. Ми покриємо борги всі. І ти вже одружена будеш.
Я роззирнулася навколо у сподіванні, що ніхто не почув цю «фантастичну ідею».
— Що? Господи, ти… ти зараз серйозно?
Я піднялася з лави, а тоді з губ зірвався істеричний сміх, і я похитала головою, а тоді вийняла із кишені шортів ключ.
— Я надішлю адресу у смс. Це квартира, де я живу. Можеш поселитися поки що там. Але я не хочу бачити тебе поруч через тиждень після таких пропозицій, татусю.
Батько закотив очі.
— Подумай про це. Врешті, в мене ще є знайомий, він без проблем влаштує тебе.
Я не стрималася і покрокувала геть, хитаючи головою.
— Господи… мій рідний батько, пристойний чоловік щойно запропонував мені стати повією, щоб покрити борги.
Мені не вірилося, що він справді це сказав. Я просто не хотіла в це вірити.

***
Я закінчила наносити червону помаду на свої губи, коли в двері постукали і ввійшов тато. Я глянула на нього через відображення в дзеркалі і відвела погляд.
— Ти кудись збираєшся? — спитав чоловік, підходячи ближче і стаючи за моєю спиною.
— Іду на зустріч з колишніми однокласниками, — відповіла я, вкидаючи помаду у косметичку, і поправила руками волосся.
— Будь обережною.
Я хмикнула.
— Ці ж самі слова я б почула, якби пішла-таки працювати в ескорт? Саме це б ти мені говорив. Чи… під словом «обережна» ти маєш на увазі, щоб я раптом не віддала комусь свій перший поцілунок, бо це повинен бути привілей якогось твого знайомого, котрий покриє борги?
Батько важко видихнув.
— Богдано…
— Ой, а можливо, ти ще й заборониш мені носити відкриті речі? Давай ти одягнеш на мене якийсь мішок, щоб знову ж таки в майбутньому продати свою чисту доньку за борги.
Батько похитав головою. Я була досі злою на нього, тому вирішила врешті не продовжувати розмову. Я повернулася до дзеркала і, поправивши своє волосся, покрокувала до шафи, звідки витягла сумочку.
— Вибач мені, — сказав батько, і я завмерла. Я стиснула ремінець і зачинила дверцята шафки. — Я придумаю щось для того, щоб покрити борги. Врешті, з моєї ж вини вони і з'явилися. Це не твої турботи. Мені не варто було тобі казати всі ті слова біля аеропорту. Я не подумав.
Я глянула на батька. Врешті, я видихнула.
— Наступного разу думай, перш ніж щось говорити, — попросила я. — І… я вирішила відкласти врешті навчання. Пропустимо цей рік, я візьму академічну відпустку. Влаштуюся на роботу, ми віддамо борг і облаштуємо нормальне життя, спокійне. А опісля вже подумаємо про навчання.
— Тобі не треба відкладати його через ці проблеми з грошима. Я знайду гроші, — сказав батько.
Я похитала головою.
— Я вже все вирішила. Ми — сім'я, тату.
Я посміхнулася, а тоді глянула на годинник.
— Ну все, я побігла, а то спізнюся, — сказала я.
Батько підійшов і обійняв мене.
— Гарного вечора, моя принцесо.
Я посміхнулася. Тато завжди називав мене так з самого дитинства. І хоча зараз я вже далеко не маленька дівчинка, але все одно мені було дивно приємно чути це прізвисько.