Розділ 15

Ден

На щастя, я не спізнився на нараду. Хоча на ній я ледь не заснув. Насправді, вся справа була у каві, котру я випив зранку, і не зовсім. Більшості людей цей напій допомагає від сонливості. На мені він, на жаль, не працює. Через те, що я до півночі просидів за ноутом, намагаючись вивчити минулі проєкти, я спати ліг близько четвертої години… ранку? Це ж рахується як ранок?

— Зробиш мені кави, — сказав я Дані, піднімаючись з крісла після наради.

Дівчина кивнула головою, сказавши: «Гаразд», — і почала збирати папки зі столу. Я ж пішов до кабінету брата, де сів на свій звичний диван.

— Коли в мене буде нарешті свій кабінет? — спитав я в брата, коли той зайшов усередину, і він глянув на мене, піднявши брови.

— Нічого собі, — прокоментував він.

— Ну я ж… співробітник компанії, — пояснив я.

Максим посміхнувся.
— Щойно ти зробиш свій перший вдалий проєкт, я залишу цю фірму на тебе і приїжджатиму тільки раз на тиждень, щоб усе перевірити.

— Проконтролювати, — виправив я.

— Можеш і так сприймати. Так що… цей кабінет і є твоїм.

— Тут колись батько сидів? — спитав я.

Макс кивнув головою, і саме в цей момент у двері постукали. Дана зайшла в кімнату і поставила чашку з кавою на невеликий журнальний столик переді мною.

— Будь ласка, — прошепотіла вона.

Я кивнув головою.

— Богдано, принесеш папки сюди в кабінет і розставиш їх на полицях, — сказав Максим дівчині, відкриваючи свій ноутбук.

— Гаразд.

Дівчина вийшла, а я нахмурив брови, дивлячись на її кросівки.

— Щось не так? — спитав брат.

Я хитнув головою.
— Ні. Усе гаразд. Отже… я повинен зробити свій перший проєкт?

Брат кивнув головою, а я потер руки.

— Сьогодні ми починаємо новий, правильно? — спитав я.

Макс відкинувся на спинку крісла і кивнув.
— Так. Хочеш ним керувати?

Я кивнув головою.
— Ну, колись варто ж починати.

Макс посміхнувся.
— Гаразд. Тоді починай. Я поїду додому, завтра з тобою про нього поговоримо. Скажеш свої пропозиції чи, можливо, якісь запитання.

Макс піднявся, а я панічно глянув на нього.
— Ти просто поїдеш?

— Ну так, — кивнув брат.

— І я залишуся сам?

Брат знову кивнув, посміхнувшись.
— Ти так реагуєш, наче я тебе самого в кімнаті закриваю.

Ні. Не те щоб я боявся залишатися сам, але… фірма була великою. А раптом у когось з’являться якісь питання? Або треба буде щось підписати? Якщо хтось прийде з якимось запитанням і я зроблю щось не так? Попри те, що я був дещо легковажним, я не хотів зіпсувати роки праці Макса. І, схоже, брат це зрозумів, тому що одягнув свій плащ і, підійшовши до мене, поклав руку на плече.

— Не хвилюйся. Якщо будуть якісь питання — подзвониш. Я буду тримати телефон біля себе.

Я врешті кивнув головою.
— Добре, — прошепотів я.

Макс посміхнувся, а тоді вийшов. Я глибоко вдихнув. Я залишився в кабінеті сам…

Моя рука потягнулася до кави, і, надпивши її, я скривився. Що це за… болото? Наче знаючи, що я її покличу, в кімнату зайшла Богдана з горою папок.

— Що ти мені принесла? — спитав я.

Від мого голосу дівчина здригнулася, і кілька папок випали з її рук.

— Щось не так? — спитала вона, поставивши папки на стіл і важко видихнувши.

Я не міг не зауважити, що вигляд у дівчини був не найкращий. Її волосся розтріпалося в різні сторони, а сама вона була якось… блідою.

— Що ти робила? — спитав я, набурмосившись.

Чомусь у голову при її вигляді одразу полізли не зовсім пристойні думки про неї та… когось із її колег протилежної статі. Що я взагалі верзу?

— Папки збирала, — пояснила дівчина.

— Приведи себе в порядок, — обурився я, дивлячись на неї. — Це по-перше. А по-друге — що це за кава? Ти мене отруїти вирішила? Перероби її.

Дівчина кивнула головою.
— Гаразд, — сказала вона і тоді вийшла, забираючи каву…

Я похитав головою. Як збирання папок зі столу могло вплинути на її зачіску?
Я знову похитав головою. Про що я думаю?

Я відкрив свій ноутбук, заходячи на сайт нашої компанії.

Богдана повернулася достатньо швидко з новою чашкою кави. Опісля вона повернулася розставляти ті самі папки, які тут залишила. Полиця, де вони повинні були стояти, була достатньо високо. Для мене чи Макса дотягнутися туди було легко, а ось Дані… Вона постійно ставала навшпиньки, намагаючись дотягнутися.

Я перевів погляд на екран ноутбука, де був відкритий архів проєктів. Мені потрібно було зрозуміти методику та порядок виконання проєкту. Але в наступну секунду я знову глянув на Дану, котра кінчиками пальців пхала папку на полицю, і… вона просто вислизнула з її руки, впавши дівчині прямісінько на голову, вдаривши її, як можна здогадатися, і розламавшись на землі.

— Прокляття! — прошепотіла дівчина, дивлячись на папку, яка розлетілася. Усі документи посипалися на підлогу.

Я глянув на це все.
— Працюй обережніше, — сказав я.

Дівчина кинула на мене обурений погляд, але нічого не відповіла. Натомість вона почала збирати всі файли. Їх було приблизно п’ятдесят штук. Вона поклала їх усі на стіл.

— Піди в архів, там повинні бути чисті папки, — порадив я, коли дівчина стояла, дивлячись на це все.

— Я знаю! — відповіла вона.

Я підняв погляд на неї, коли вона витерла ніс і, схлипнувши, просто-таки вилетіла з кабінету. Що з нею сьогодні коїться?

Я закотив очі і встав, поставивши ще три папки, які залишилися, на полицю, а тоді сів назад і знову потягнувся до кави. Надпивши її, я знову скривився, а тоді піднявся, підійшов до столу брата і відкрив шухляду, дістаючи звідти пакетики з цукром. Максим пив каву без цукру — я це знав, але йому завжди приносили цукор у стіках до неї. Він складав їх у шухляду, і зараз це зіграло на мою користь.