Розділ 9

Богдана

Я вийшла з офісу, дощ почався надто раптово. Можливо, якщо б я почала читати прогноз погоди хоча б одним оком тоді б прихопила з собою парасолю. 

Мій телефон завібрував і я витягши його приклала до вуха. Пощастило, що хоча б він був водонепроникний. Ну, я ніколи це не перевіряла але зараз сподіваюся що виробники мене не намахали. 

— Богдана Олегівна? — почула я голос чоловіка і нахмурила брови в тоді відхилила телефон дивлячись на номер. Це чоловік в якого ми орендували квартиру 

— Так, доброго дня. 

— Насправді, для вас він і не такий добрий.

Я напружилася. Неподалік вдарила блискавка і я здригнулася. Завжди ненавиділа дощ, і блискавки. Мені більше до вподоби було сонце та тепло. Але в погода як і в житті потрібен баланс. Не може бути все вічно добре і погода не може завжди бути прекрасною.

— Ваш батько повинен був оплатити оренду два тижні назад. 

Я нахмурила брови . Я вчора ввечері дала батькові свої останні кошти, котрі я взяла продавши деякі свої прикраси в ломбард щоб він оплатив оренду. 

— Він...сьогодні повинен був вам віддати їх, — сказала я.

— Нічого не знаю але кошти я не отримав. Перепрошую, але я і так довго ішов вам на уступки. Звільніть квартиру до завтрашнього вечора. 

— Пан Михайло...

Але у відповідь моєму голосу пролунали тільки довгі уривчасті "піки". Він не дослухав мене. На очах зібралися сльози. До всіх проблем не вистачало опинитися на вулиці.

Я поклала телефон у сумочку і почала іти до автостанції. Позаду почула що під'їжджає автомобіль. Боднаренко. Я не прийняла його допомоги. Він мене просто відверто бісив. Розумію, що можливо колись була не справедливою з ним але...чорт, це було дитинство. Безліч років назад. 

Опинившись на зупинці я витягла телефон, мною починало трусити від нервування та холоду. Я знайшла номер батька. Довгі гудки посилювали напругу. За третім разом він нарешті підняв слухавку.

— Ти де? — спитала я обурено.

— О, Богдан...ночко, — я скинула виклик. Батько був п'яним. 

По щоках покотилися сльози. Я глибоко вдихнула. Вже жаліла через відмову Денисові і його пропозиції підвести мене. Я обійняла себе. Погляд піднявся до неба де знову побачила блискавку. За що мені це все?

Перебороти свою гордість було важко. Але на вулиці вже потемніло, дощ не припинявся, блискавка лякала мене ще більше і я нарешті набрала номер в телефонній книзі. Він приїхав надто швидко. 

***

Дан

Я стояв спершись об машина. Бажання заглянути за свою спину де Дана переодягалися було дуже великим але я не був аж таким козлом тому стримався. Я глибоко вдихнув. Сьогодні я відвезла її додому, а завтра знову повернувся до того щоб примусити її. 

Я ледь здригнувся коли почув сигнал авто. Повернувся назад де Дана вже спокійно сиділа на задньому сидінні. Вона махнула рукою і я сів за кермо. Дівчина поклала ноги на сидіння. Її голова лежала на ногах в руки обіймали тіло. Вона досі тремтіла. Я не стримав посмішки. Моє чорне худі не погано їй підходило. Не враховуючи те що воно і було на неї завеликим. 

— Щось не так? — спитала Дана.

Я похитав головою відганяючи не надто пристойні думки. 

— Все нормально. Тебе куди відвезти? 

У відповів бла тиша. Дівчина глянула у вікно і ледь повела плечем.

— Дякую що забрав мене

Я кивнув головою.

— Я зробив це...чисто через те що тобі ще треба відпрацювати всі гроші котрі ти тепер винна моєму братові. Якщо захворієш це буде важкіше.

Дівчина позаду сумно посміхнулася і я не зрозумів що заближчало в її очах.

— Справді...я ж тепер тобі винна. Як іронічно, правда?

Я повернувся в сидінні дивлячись на Дану і хитнув головою

— Що сталося? — моє питання вирвалося швидко.

Ні, я не міг про неї хвилюватися.

Дана посміхнулася.

— Тобі справді цікаво? Розчарую тебе, в мене все просто прекрасно. Чому ти думаєш що щось сталося?

— В день ти була більш...агресивною.

Дана відвела погляд у вікно. Я також повернувся. Завів двигун і почав виїжджати звідси. Я не знав адреси але очікував що Дана її скаже. Але дівчина просто схилилася до вікна дивлячись на краплини за вікно що стікали по склі. 

Я зупинився на світлофорі і глянувши на неї побачив що вона заснула. Я важко видихнув. І що мені тепер робити?

Моя машина зупинилася під під'їздом. Я відчинив двері а тоді повільно обійшов до заднього сидіння. Легко відчинив двері підхопивши Дану щоб та не впала. Тоді посунув руку під її коліна і взяв її на руки. Голова Дани лягли на мої груди, одна з рук була на моїй шиї а інша звисала. 

Я ледь посміхнувся. Напевно, якби вона знала що зараз я її на руках несу то теперішня Дана мені б руки відгризла а та що була в школі б сміялася. Я здригнувся наче почув її голос у своїй свідомості. Напевно, вона б сказала що саме носити її. Ось яке моє місце в житті. 

Я заніс Дану в свою квартиру і опустив її на ліжко у спальній. Взяв ковдру і вкрив її. Вона згорнулася клубочком. Пасма її мокрого волосся залишали волосі сліди на подушці. Я хитнув головою і підійшов до дверей затримавши погляд на дівчині. Я. Її повинен ненавидіти. 

Сам же я на кухні заглянув у холодильник. Очікувано що тут було пусто. Але в шафі я знайшов упаковку чипсів, взявши їх сів на диван у вітальні і почав гортати сфотографовані дизайни. Опісля зайшов у програму програмуючи власний. Я не зрозумів коли сам заснув на дивані...