Розділ 7

Денис

Щока пекла після ляпасу Богдани, але я не дозволяв собі дати їй задоволення зрозуміти що він все ж видався болючим і зачекав щоб вона пішла перш ніж підняв руку.

— І що це було? — питання Макса змусило мене глибоко вдихнути і опустити руку.

Я глянув на брата. Як іронічно, нещодавно я обіцяв говорити йому тільки правду...

— На мене сіла муха, вона її вбила. Ось і все, — я безтурботно знизив плечима в тоді почав защіпати гудзики сорочки.

— Денис, тут мух не бувало ніколи. На вікнах сітки від мух. До того ж вона стояла занадто близько як для такого заняття.

— Макс, не шукай ... проблем. Краще переодягнися. Ти досі в мокрому.

Я защіпив останній гудзик і пішов до виходу спускаючись у їдальню і уникаючи продовження розмови. Зайшовши у ліфт не стримав задоволеної посмішки. Я розбісив Богдана в її перший робочий день. Для мене це була ще й яка потіха. 

На кухні я запарив дві чашки з чаєм і взявши їх повернувся в кабінет брата. Він якраз розмовляв із Богданою. Вона перед ним була така...жахливо мила і добра. Я поставив біля Макса чашку й він вдячно кивнув головою 

— Одже, все зрозуміла? Це основне з твоїх обов'язків. Раптом щось то можеш запитувати у мене або ж Дена. Я невдовзі почну рідше сюди приїжджати, тому твоїм начальником буде Ден але можеш звертатися до мене у разі...проблем.

Макс кинув на мене косий погляд що змусило мене насторожитися 

— Рахунок з банку я оплатив, тому скажеш батькові що може не хвилюватися. Кредитори більше не навідаються

Я глянув на реакцію Богдани. Вона широко посміхнулася. Щаслива, значить?

— Не здається що ти зробив це занадто швидко? — спитав я сідаючи за стіл навпроти. Очі Макса як і Дани глянули на мене, — Вона тільки перший день сьогодні. Можливо вона...не впорається? А гроші великі.

Я бачив як Дана стиснула руку в кулак і відводить погляд. Сам я прикусив внутрішню щоку щоб стримати посмішку. 

— Тобі виплачуватимуть 1/4 від авансу та зарплати. Хоча я досі вважаю що це об'єктивно занадто мала сума... — Макс відверто проігнорував моє запитання. Це було дивним.

1/4 - це скільки? Я нахмурив брови. Варто буде поцікавитися яка зарплата в секретарів. Не те щоб було цікаво але все ж, впевнений це точне менша сума, аніж та на яку зникла жити Богдана. І це тішило 

— Для мене важливіше пошвидше виплатити борг котрий ви заплатили в банку, тому...жодних проблем, — сказала Дана надто мило посміхнувшись.

— Власне...я хотів запропонувати тобі іще одну роботу. Якщо ти звісно не проти. Ти зможеш від неї відмовитися 

Я напружився. Макс про це мені не казав. Брат глянув на мене зупинившись. Я не розумів чому. Мені ж було цікаво яка в нього ідея.

— Денис, можеш піти в архів і принести папку з дизайнерами та описами готелів?

Я кивнув головою і піднявся. Мені вже було зрозуміло. Макс вирішив не вводити мене в курс цієї іще однієї роботи. Я вийшов і важко видихнув зрозумівши що двері - не пропускають звук. Тому мені не залишилося нічого як піти в архів.

***

Робочий день тягнувся занадто повільно. Була четверта година коли Макс піднявся з свого крісла.

— В мене нарада через годину в фірмі з хлопцями. Ти вивчиш документи котрі в тебе залишилися і завтра скажеш свою пропозицію. Зверни увагу на колишні плани та дизайн готелів. 

Я кивнув головою важко видихнувши. Гортати ці папери було ще нудніше аніж сидіти в універі. Макс вийшов забравши телефон. Я відклав папку і покрутив головою розминаючи шию. У двері постукали і я повернувся побачивши як заходить Богдана. 

— Можна? 

— Ти вже зайшла, — відповів я і не зміг зауважити те як вона закотила очі. 

— Максим сказав щоб ти підписав мені ось ці документи, — відповіла вона підійшовши до мене з папкою. 

Я вирівнявся у кріслі і забрав річ з її руки. 

— Принеси мені чаю, поки я читатиму що ж ти мені тут такого принесла, — відповів я і глянув на неї.

Вона скривила губи.

— Що ж я могла на твою думку принести? 

— Не знаю, можливо...якісь папери, щодо продажу фірми твоєму батькові. Впевнений це б йому здалося чудовим сюрпризом.

Дівчина важко видихнула.

— Принесу тобі чаю, — вона розвернулася я тихо додала, — Можливо на кухні знайду все ж отруту для мишей

— Отруту можеш попросити в техпрацівниці, — кинув я

Двері за нею зачинилися і я розгорнув папку. Прочитавши документ зрозумів що це прийняття мене на роботу.  Я поставив підписи і піднявся кинувши папку на стіл Максові. 

— Зеленого чаю не було, тому принесла чорний, — сказала Богдана ставлячи чашку мені на стіл. 

Я підняв свої брови.  Звідки вона знає, що мені був потрібен саме зелений чай?

— Отруту не забула досипати? — спитав я.

Дівчина хмикнула і похитала головою.

— Знаєш, думаю щоб потруїти всіх тарганів у твоїй голові то отрути не вистачить.

Я ледь посміхнувся повільно підійшовши до неї.

— Макс щось запідозрив? — спитала вона дивлячись у мої очі.

— Що він міг запідозрити? 

— Ну...коли він зайшов ми стояли так близько.

Я не стримав сміху.

— Це не смішно, Бондаренко.

Я підняв свої брови і засвистів 

— Нічого собі. Це від коли ти  мене на прізвище звертаєшся?

Вона склала руки на грудях а я сів на край столу. 

— Не хвилюйся. Макс чудово знає, що як би ти не хотіла але в нас з тобою нічого не може бути. Звичайно ж в думках ти можеш собі фантазувати багато чого, але...я б не поцілував тебе навіть за всі гроші світу.

Вона скривилпся 

— Я б помирала, в тебе допомоги точно не попросила б, — прошипвла вона злісно, — Знаєш чому?

Я підняв брови.

— Тому що ти став таким козлом...знаєш, можливо і добре що твої батьки померли і не бачать який в них виріс син. 

Я різко повів рукою піднімаючись але відчув як зачепив чашку і вона перевернулася. Я прошипів коли рідина неочікувано потекла мені на руку.

— Денис! 

Богдана смикнула мене за руку вкладаючи в свою долоню. Я скривився, шкіра почала шипати та пекти. Дана почала дути на неї і я нахмурив брови дивлячись за її рухами. Передні пасма волосся котрі вилізли з її зачіски лоскотали мою долоню. Її очі уважно дивилася на опік а губи склалися в трубочку дуючи на опік. Я здригнувся. Якого біса я взагалі її розглядаю?