Розділ 4

Заїхати на територію перегонів вийшло б без пригод, якби Ростик звичайно ж не забув слово-пароль і не грався в здогадки з охоронцем стоянки. 

Масові я сказав що в мене розболілася голова тому я їду додому, він сказав що вони повернуться завтра вранці. Поїдуть невдовзі в заміський будиночок з хлопцями і дітьми. Тобто в мене проблем не було. 

Щойно ми проїхали шляхбаун, котрий нам люб'язно відкрив охоронець після того як до Ростика повернулася пам'ять, я почув гучну музику. Заїхавши за будинки перед обличчям відкрився красивий краєвид. Багато моциків, шоломів, кольорове світло. Я посміхнувся. Ця атмосфера ...вона завжди викликала в мене дивне піднесення всередині. 

— Хлопчики загубилися? — з'явилася біля нас вже старша напевно за віком блондинка. Вона сіла на рожевий моцик котрий був припаркований біля мене.

— Ти хто? — посміхнувся Ростик.

Дівчина відкинула волосся і я замістив що за віком вона напевно ровесниця брата. 

— А у вас такий стиль питанням на запитання?

— Барбі, змийся звідси, — відповів я засівши двигун і поїхав далі. 

Не те щоб мене вона не цікавила. Але я надавав перевагу фліртувати з дівками після гонки в не навпаки. Інакше думки будуть ой як розсіяні в зібрати їх не так легко мені вдається як Ростикові.

— Ну і? Коли гонка? В мене аж руки чухаються, що це за хлопці? — спитав Остап 

Ростик знизив плечима злітаючи з моцика.

— Не знаю але думаю що ми носа їм втремо, — відповів він засміявшись. 

Я хитнув головою. Моя переконаність була менша ніж в друга але все ж таки у нашому місті ми ганяли справді найкраще. Але тут ... це була своїм чином суперечка міст. 

— Чуєш, барбі? — дівчина вже розмовляла з якимись іншими і глянула на мене 

— Яна, — гукнула вона, — Я Яна. 

— Прекрасно, Барбі. З якого міста ті хлопці котрі повинні приїхати 

Вона посміхнулася.

— Не з нашого, йолопе. 

— Вони справді так добре ганяють? — додав Остап 

Дівчина посміхнулася.

— Я намагалася двічі виграти одного із них, — посміхнулася вона, — Програла три бажання. 

— І коли ж це було? — спитав Ростик.

— Впевнена, ти тоді ще під столом бігав, — я з Остап засвистіли в Ростик закотивши очі повернувся.

— А вона гаряча. 

Я скривився 

— Вона тобі в матері підходить.

Ростик посміхнувся а Остап кинув

— Думаєш його це зупинить? Він просто справжній негідник.

— Я такий.

Почувся рев мотору і ми всі одночасно повернулися, я одягнув шолом. Почувся перший постріл. Гонка скоро почнеться.

Ми сіли на моцики.

— От, то ви ті самі що будуть ганяти з ними? Що ж, бажаю удачі але вона і так не допоможе, — дівчина посміхнулася і я глибоко вдихнув 

Е ні. Я просто так не програю. Ми під'їхали до прямої. Дорога тут була простою. Всього 9 кругів. І якщо проїхати кожне з них першим...перемога твоя. 

Колесо мого мотоцикла зупинилося перед розфарбованою білою прямою. Колеса хлопців зупинилися там же.

— Ну що ж, всім нам удачі але переможе найкращий, — сказав Остап одягаючи шолом. 

Білий мотоцикл з червоними полосам зупинився біля мене а тоді іще три. Чорні. Я ледь не відкрив рота. Порівняно з ними мій новенький, куплений на гроші котрі залишив батько був...маленьким, наче котик порівняно з тигром. Я глянув на хлопців поруч і зауважив що очі Ростика за шоломом збільшилися напевно втричі. 

Він присвиснув 

— Ну що, малята? — заговорив один з хлопців. Голос здався мені знайомим але я від шоку не зміг зрозуміти чий. В багатьох людей є однакові тембри. 

— Ми не малята, — сказав Ростик в тоді я побачив як він посміхнувся, по тому як в нього засяяли очі.

— Справді? — перепитав інший 

— Спочатку проганяємо в тоді побачимо хто тут малята, — сказав я 

Визнаю свою помилку... На першому колі білий моцик перегнав мене, на другому колі чорний а далі...попри те що я відірвався від Остапа і Ростика і якби ми ганяли тільки втрьох то я б рахувався переможцем але порівняно з цими хлопцями...я відставав від одного з них в кінці на три кола. І коли один з них переїхав пряму зупинившись а тоді і троє інших, натовп закричав. 

Я ж зупинився щойно доїхав і почув насмішку.

— Ну і хто тут у нас малята? — сказав веселий голос 

Я заліз з моцика обурившись. Підійшов до того що приїхав самий перший пробираючись крізь натовп, він якраз знімав шолом. 

— Це не чесно, ви використовували трюки тому і відірвалися! — обурився я.

Ростик і Остап з'явилися поруч зі мною.

— Якби ми знали що ви професійні горщики то не погодилися б на гонку! — додав Ростик.

Він був точно розчарованим. 

— А хто сказав що ми професійні гонщики? — я повернувся назад і мої очі розширилися побачивши Стаса. 

Стаса - друга Макса. Того самого Стаса котрий працював з ним на фірмі. Я завмер. Тоді повернувся в іншу сторону 

— Але ми справді вас взули як малят, — сказав Влад котрий також зняв шолом. 

— На скільки кіл ви відставали? Три це здається найменше, — відказав Віктор і тоді я все зрозумів. Твою ж мать. Хлопець до котрого я спочатку поліз...

Я вилаявся а Ростик прошепотів прокляття 

— Одже, голова болить, Денис? — спитав Макс повернувшись до нас.

Я відчув як мої щоки червоніють. Я знав, що колись Макс дізнається. І думав що сам розповім йому, років так через два. І я думав, що можливо Макс і не сильно буде злитися. Він розумів мене. Але зараз з його погляду я зрозумів що помилявся. Брат ненавидів брехню більше за зраду. Я пам'ятав як він одного разу сказав мені. Я пробачу тобі все крім брехні. Такі вже принципи Макса. І ось...він зловив мене хай і не невеликій але все ж брехні.

— Ну що ж, можна привітати переможців, — та сама Барбі підійшла до Макса.

— Дякую, Яна, — відповів він і я зрозумів що не помилився. Вони ровесники.