Час Реваншу

Розділ 3

Я стояв навпроти дзеркала дивлячись на те, як чорнявий хлопець в ньому зачіпає гудзики. В дитинстві мені подобалося дивитися на своє відображення і розмовляти. Сам з собою. Бо через неї...через неї всі, хто зі мною спілкувалися зникли. В мене не залишилися друзів бо всі насміхалися, шепотілися за спиною, знущалися, ставили підніжки в коридорі... Одного дня вона сама накидала мені мокрої землі в сумку до зошитів та книг, і сказала що тепер все моє життя стане таким же брудним як рюкзак...

Що б це, здавалося діти. Але її відношення до мене і те як дівчина котру я бачив як ідеал почала знущатися з мене виходило за межі дитячих ігор. Я здригнувся почувши стукіт у двері.

— Ден, ти довго?

— Вже іду, Назар, — відповів я.

Почув кроки. Я заплющив очі глибоко вдихнувши і посміхнувся. В мене були плани на Богдану Королевич, давно. В дитинстві я уявляв як душитиму її. Що ж, зараз моя фантазія пішла вгору. Я повільно відомщу їй за кожну її образу маленькому п'ятирічному хлопчику.

Я спускався сходами повільно, був впевнений що Каміла досі не одягнулася. Зайшовши у вітальню переконався в цьому. Назар із Христиною - двійнята, і по віку найстарші діти Макса і Каміла сиділи на дивані граючи в приставку.

— О, будеш з нами? — спитав Назар.

Я підняв свої брови.

— Тобто ти кликав мене для того щоб я...пограв із вами?

— А чому б і ні?

Я посміхнувся і хитнув головою.

— Вони знову втягують тебе в якусь авантюру? — почув голос Макса і повернувся.

— Тату, пограєш з нами? — спитала Христя.

Макс глянув на них посміхнувшись.

— А ми встигнемо?

— Я заходив до мами п'ять хвилин назад, вона тільки одягала сукню. В нас як мінімум 15 хвилин доки вона одягне ще Джу.

Брат сів на диван між дітьми.

— Тоді я не проти.

Він потягнувся до джойстика і глянув на мене, а я підняв руки мовчки сказавши "Я пас". Покрокував на вулицю і сів у машину. Зняв піджак відкинувши його на заднє сидіння.

Den: На котру годину гонка?

Я покрутив телефон в руці доки не прийшла відповідь.

Rost: Брат сказав, що нам немає чого туди їхати, але я все ж зміг в нього випитати місце і пароль. А іще нас записали на гонку з ними.

Ostap: Твій брат так само сказав би і про легальні перегони. Там немає на що дивитися. В нього занадто висока думка про себе

Я посміхнувся.

Rost: Я б, доречі, поганяв і з професійними гонщиками. Це ж круто.

Den: Я з тобою, але де нам тих спонсорів для гонок знайти.

Ostap: Жартуєте? У вас статки втричі більші за мої. Я лиш мріяти про це можу

Я хмикнув.

Rost: Ну бачиш, і ми змилувалися над тобою почавши дружити.

Я глянув на вхідні двері будинку з якого виходив Макс із Камілою. Брат тримав сестру за руку, на сестрі була легка жовта сукня довжиною в підлогу. Вони виглядали не так і погано разом...брехня. Я був впевнений що оби дві мої сестри просто щасливиці знайшовши справжнє кохання. Бо як на мою думку то його просто не існує...

Я глянув у мобільник де в групі Остап та Ростик активно говорили ні про що. Батько Остапа - головний комісар в поліції. З ним я познайомився в новій школі, куди мене перевів Макс. А з Ростиком ми через певний час просто знову почали дружити.

Брат постукав у вікно автівки і я опустив скло.

— Слухаю, неймовірно красивий чоловіче, — сказав я.

Макс посміхнувся.

— Візьмеш Назара в свою машину? Він каже, що не буде між двома дівчатами сидіти.

Брат закотив очі від чергової примхи сина. Інколи Назар був вибагливішим за дівчат. Я посміхнувся.

— Він просто хоче залишити тебе самого в дівочому гаремі. Звичайно ж.

Макс похитав головою посміхаючись. Я був здивований як він витримує трьох дівчат в домі. Хоча і Христина більше була схожа на нього, бо Каміла часто говорила що не витримує її "характер батька", а Джу ж просто любила Макса і слухала його батьше аніж сестру. Принаймні так здавалося. А ось Назар...я впевнений що цей блондин з темними очима колись буде бабієм. Ну просто гріх було б, якби склалося по іншому. Назар сів біля мене на перше сидіння і я підняв свої брови.

— За правилами безпеки, — почав я але він закотив очі.

— Все нормально, Ден. Як мінімум то ріст в мене підходящий.

Я важко видихнув.

— Якщо мені через тебе випишуть штраф то я твоєму батьку так і поясню

Назар кивнув головою посміхнувшись і прищіпаючи пасок безпеки. І так, він мав рацію, в свої 12 його ріст був не маленьким.

***

Я стояв спершись на столик і крутив у своїй руці келих з шампанським. Вечір майже добігав до кінця. Я дивився на бульбашки всередині коли почув стукіт підборів. Повернувши голову примружив очі. Кого я точно не очікував зустріти то це її. Не думав, що їй вистачить сміливості прийти.

— Привіт, — посміхнулася Богдана стаючи навпроти мене.

Вона простягнула свою руку і я також ледь посміхнувшись глянув на неї.

— Ми бачилися сьогодні, — нагадав я потиснувши її руку.

Вона точно очікувала поцілунку а не потиску, а я тільки скористався нагодою

— О, так. Неочікувано було побачити тебе, думала ти навчаєшся.

— Я на заочному, набираюся досвіду так би сказати. А ось ти наскільки я знаю ні.

Її посмішка послабилася і я продовжив.

— Брат говорив, фірма твого батька збанкрутувала. Мені жаль.

Брехня. Мені точно не було жаль, я навпаки радів. Не рий яму, бо сам в неї впадеш як то кажуть.

— Так, в нього тимчасові труднощі.

Я дивувався як вона настільки впевнено бреше.

— Ох, так. Ти ж працюватимеш на фірмі через борг в банку. Справді. Ваші труднощі тимчасові.